Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

Через тиждень нас запросила на вечірку Віка.

- Жень, можна ми туди підемо не на весь вечір? Просто мені не подобається ця Віка.

- Чому?

- Вона зверхньо на мене дивиться.

- Лізунь, тобі напевно здається, вона дуже мила дівчина, просто трішки розбещена.

- Ні, я впевнена у своїх відчуттях.

- Добре, я піду на твої умови, якщо ти виконаєш моє маленьке бажання – каже хлопець й простягає мені коробку з каблучкою

- Жень, це ж не пропозиція? – з переляку запитую його

- Я ти хочеш аби це була вона? – з хитрою посмішкою запитує він – Ні, насправді це обручка як муляж.

Не розуміючи його, підіймаю брови.

- Ну дивись, ти сама сказала, що забула каблучку вдома. Буде дивно, якщо ти забудеш її вдруге.

Аргументи були залізні, тому в наступну ж мить він натягував вже її на мій палець.

- До речі, ти бачила, нас з тобою опублікували в журналі зі свята.

- Я гляну вже як повернемось додому.

Ми приїхали в гості, де нас привітно зустріла господарка. Враховуючи як вона на мене дивилась, можу констатувати, що неприязнь це взаємне явище. Всі вже порядно випили й почали грати в дурню.

- Правда чи дія, Жень? – з викликом каже Віка

- Вже краще дія – з посмішкою відповідає їй друг

- Ми всі знаємо, що Ліза є твоєю нареченою, але жоден із нас не бачив вас разом, погоджуєтесь друзі? – у відповідь натовп почав активно махати головою в знак згоди – В нас закладається сумнів, що Ліза просто підставна дівчина й не є твоєю нареченою та…

- Вік, до суті дії – перебиває її Женя

- А я вже майже й замовила тобі дію, зачекай. Думаю кожен мене підтримає, коли я замовлю в якості дії ваш поцілунок – з огидною посмішкою каже дівчина

Я дивлюсь на Женю й розумію, що він не губиться й тягнеться до мене своїми ручиськами. Ти не маєш тут його обірвати й принизити. Просто потерпи. Він зробить швидкий цьом й полишить мене в спокої, кажу я в намаганні заспокоїтись. Але Женя по хазяйськи охоплює моє лице руками й нахрапом вривається в мої вуста з поцілунком.

На фоні люди регочуть, а Віка виносить свій вердикт:

- Я так в дитячому садку цілувалась з хлопцями.

Ця фраза підзадьорює Женю й він намагається поглибити поцілунок, всунувши свій язик до мого рота. Секунд з п’ять я сильно стиснутими зубами не даю йому провернути даний фокус, але знаю, що повинна піддатись. Вони не зрозуміють, він занадто багато вже зробив для мене, через що я не можу просто узяти й підвести його. Зі скреготом у серці розтуляю вуста й впускаю його. На фоні, як на весіллі люди починають вести рахунок. Женя не збирається полишати моїх губ. А що ж я? Я намагаюсь зрозуміти свої відчуття. Може мати мала рацію й все-таки ми зможемо бути разом? Чи він ніжний? Так, але невпевнений. Чи відчуваю я щось? Ні, зовсім порожньо. Коли мене цілував Льоша, я відчувала бурю емоцій, а тут лишень порожнеча. Він зупинився на рахунку тридцять сім. Я бачу його очі які бажають продовження? Але хід моїх думок перериває гомін, як з’ясувалось Віка рознервувавшись пішла геть. Напевно не найкраща ідея хлопцю в якого закохана пропонувати цілувати іншу?!

Звісно після цього вечір досить швидко закінчився. Мої губи ще припухлі. Я сама пішла на це, та по відчуттям наді мною ніби акт насилля провели.

Досі відчуваю себе незграбно через те, що відбулось. Ми грали, просто грала й нічого особистого.

Наступного дня на роботі стоматолог, який є власником клініки запропонував мені сходити на побачення. Не розгубившись я розповіла про Женю й свої ідеальні відносини. Чоловік не повірив, через що з роботи мене забирав Женька, а стоматолог стояв з незадоволеним ї*** й дивився нам у слід.

Вперше за останній час вечір проходив в реготі. Я нарешті змогла розслабитись.

- Як тобі вино?

- Ти ж пам’ятаєш, що я нічогісінько в ньому не розумію?

- Нічого, ти в мене ще сомельє станеш – з посмішкою каже, Женька.

- Я про це до речі хотіла поговорити. Мені з цього місяця підіймають заробітну плату і вважаю за потрібне вносити половину оплати за житло.

- Ліз, ти що, як я з тебе можу брати кошти.

- Жень, я повинна хоча б чимось бути корисною.

- Але ж ти вже такою є!

- Те, що я готую тобі їсти, це не користь!

- Ти ще прасуєш мої речі – з посмішкою каже хлопець – Слухай, давай цю тему залишимо на потім? Такий гарний вечір.

- Добре

- І як тобі все-таки вино?

- Можу констатувати те, що останній бокал був зайвий.

- Тоді йди відпочивати. На добраніч, Ліз – тихо каже мені Женька

- Солодких снів.

Вночі мені сниться Льоша, як він притискає мене до себе і пристрасно цілує. Його палкі та м’які губи. Все здається настільки реальним. Теплі руки ніби прямо зараз огортають мою талію, а пристрасть  поцілунків шлейфом спускається нижче до шиї. Мене пробиває теплом, з рота вилітає стогін і я різко відкриваю очі. Долі секунд і мене пробирає жах.

- Женя, що ти робиш? – верещу я на друга, котрий вже оголив мої груди й засунув собі до рота одну з них – А ну злізь з мене! – продовжую криком погрожувати й намагаюсь відштовхнути цю глибу м’язів, а у відповідь він лише посилює хватку та інтенсивніше продовжує свою забавку. –  Женя, я тобі блядь не корова з вим’ям, зліз із мене.

В якийсь момент він відривається від соску і п’янким поглядом вдивляється мені в очі.

- Ти чого верещиш? Тобі ще хвилину тому все подобалось. Просто розслабся. – спокійним тоном відповідає хлопець.

- Жень, злізь із мене  - вже більш спокійно прошу друга.

- Та ти вже мокра, ти ж теж хочеш.

- Хочу, але не тебе, ти це колись зрозумієш?! – не витримую та видаю йому прямо в лице.

Напевно дарма я це сказала. Я була розгублена й та фраза перша, що прийшла мені на розум. Хоча, про який розум ми говоримо. Його очі в прямому сенсі налились кров’ю, а рука настільки сильно обхопила мою талію, що місця для повітря здається зовсім і не залишилось. Я знаходжусь в чужому місті, з другом дитинства, який вирішив переспати зі мною сподіваючись що я в глибокій відключці після алкоголю. Треба шукати якийсь вихід.