Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

- Знаєш, я без тебе напевно й не жив – кажу Лізі й ще ближче притискаю до свого тіла.

- Я намагалась жити без тебе. – ну, це зрозуміло

- І як?

- Як бачиш, не вийшло – каже Ліза й ніжно всміхається.

Чотири довгі місяці я жив думками про тебе, мріями про зустріч. А я був впевнений в тому, що вона обов’язково ще відбудеться. Й продовжував жити в очікування омріяних поцілунків, близькості та її шовковистої шкіри.

- Погано без тебе, Льош. Невимовно просто.

- Знаєш, так не хочеться вставати з ліжка та нам вже час одягатись, зовсім скоро Нелі повернеться додому. – Боже, як я хочу залишитись тут назавжди – Ліз, давай зберемо твої речі й переїдеш жити до мене?

- Коханий, я б залюбки та для початку тобі треба – не даю Лізі договорити

- Розлучитись?

- Ні, то бу       де ще дуже довго. Так, я знаю про твої проблеми - каже Ліза й важко дихає - Нелі розповіла, то ж очікувати розлучення буде безглуздо з моєї сторони. Поговори з тещею, познайом нас спочатку, а вже потім я переїду до тебе. Просто це якось не правильно. Вона живе там з тобою в домі де ще нещодавно жила її донька, а тут я приїжджаю.

- Добре, я сьогодні ж з нею проговорю цю тему й думаю на днях зможу вас познайомити. Пообіцяй не зникати більше.

- Я кохаю тебе – тихо каже Ліза видихаючи мені в шию.

Поки Ліза пішла до душу я сиджу на ліжку й не можу повірити в те, що хоча б в цьому моє життя пішло на краще.

Поки кохана одягалась, я вирішив зробити для неї чаю, адже пам’ятаю що дуже любить. Повертаюсь до кімнати й в бажанні поцілувати її гарну шию прибираю волосся. Відчуваю як вона вмить напружилась й заклякла. Бачу засос на ній й мене накриває флешбеками, от тільки замість Маші, стоїть злякана Ліза. Двічі в одну річку не ввійдеш? Брешуть, я напевно по шию вже в багнюці. Я хочу повернутись на одну єдину хвилину назад і ніколи не прибирати те шовковисте волосся. Та це не можливо. А мені бридко. Я розумію, що вона жила своїм життям й могла бути з іншими, та від цих думок ще більше душевного болю, я нічого не зможу з собою зробити. Стерпіти я теж не зможу.

- Я так бачу ти й не сильно сумувала?! – з гіркотою в голосі говорю дівчині.

- Льош, я не спала з Женею.

- А причому тут він? Не з ним так з іншим.

- Притому, що я всі чотири місяці жила в нього вдома.

- Чудово – кажу Лізі й відсторонююсь

- Прошу, послухай мене

- Кажи, я готовий сприйняти все, щоб ти не сказала

***Ліза***

А що ти йому скажеш? Він не вірить мені більше. Я не можу видавити з себе правду про Женю і його намагання. Мовчки підіймаю на нього очі в надії, що все просто повернеться назад в той момент, коли ми були щасливі.

- Ти намагаєшся хоча б щось придумати?

- Я кохаю тебе, Льоша.

- І я тебе кохаю, та думаю це з часом мине…

Ще з пів години тому ми возз’єднались, я перебувала на сьомому небі від щастя, ми займались коханням. Здавалось все в житті налагоджується, а я нарешті була щасливою знаходячись в омріяних обіймах коханої людини. Зараз же я споглядаю як мій Льоша швидко збираючи речі йде геть з мого життя.

Я теж зберусь та полишу це житло слідом за ним. В мене є гроші на хостел. Даремно я пришла до Нелі, треба було виждати час.

***Олексій***

*стук у двері

-Заходьте

- Привіт, Льоша! Я дзвонила тобі весь вечір! – знервовано каже Нелі.

- Вибач, я не чув. Телефон був на беззвучному режимі, а я весь вечір провів з Сонею.

- Я не знаю що між вами двома дурнями вчора відбулося, але Ліза пішла! Вона залишила записку зі словами подяки за прихисток й пішла! На телефон не відповідає зі вчорашнього дня. Я за всю ніч очей не зімкнула!

- Нелі, я не маю жодного бажання вести про неї розмову – кажу в серцях, але себе не обманеш… Десь глибоко в мені, щось стискається й перетворюється в камінь. Мені потрібен час, аби прийняти той факт, що вона мала стосунки з іншим.

- Можеш не вести, та мені рота ти не затулиш! Затулка ще не доросла! То ж хочеш чи ні, а вислухаєш мене в будь-якому разі.  Ліза всі чотири місяці проживала у свого друга дитинства.

- Я все це знаю, не потрібно мені розповідати по другому колу!

- А про те, що останній тиждень з ним вона сиділа як у в’язниці?

- Продовжуй

- Бачиш, а казав, що все й так знаєш.

- Нелі, будь ласка, давай без цього!

- Він не відпускав її з квартири поки не зійдуть синьці – відчуваю як в середині все починає закипати – А Лізка його обманула, замазала їх тональним кремом, аби швидше звідти вибратись.

- Він її побив?

- Женя напоїв її й гадав що в такому стані зможе здійснити акт сексуального насилля, але вона почала брикатись, так і з’явились синьці.

Я відчуваю тахікардію та пронизливий біль в голові. Ручка яка була в руці ламається навпіл, залишаючи по собі поріз на долоні.

- Вона нічого про це не сказала! Я б не пішов – кажу це не для Нелі, а собі

- Бо вона ще молода дівчина й напевно зніяковіла про таке розповідати!

Хапаю телефон в намаганні їй додзвонитись.

- Ти мене не слухав до цього? Вона не відповідає! Напевно заблокувала чи я не знаю, боже, я стара жінка над якою безглузда молодь тільки знущається! Який ти йолоп! Не всі такі, як твоя Машка! Та якщо на те й пішло, то ви не були у відносинах й вона тобі нічого винна не була! Де тепер ти плануєш її шукати?

- Я не маю жодної іншої ідеї окрім дома її матері.

- Ви тільки трахались весь час? Навіть й п’яти хвилин не витратив аби дізнатись як її справи?

Просто дивлюсь на Нелі й не знаю що відповісти окрім чесного «так».

- З мамою своєю вона не спілкується, то ж це поганий варіант.

- Поїдь до неї додому, прошу. Я зараз викличу таксі для тебе. Можливо вона все ж таки там.

- А що я маю сказати? Де Ліза?

- Ти в мене розумна жінка, придумаєш щось.

- Ну розумніше вас так точно – каже Нелі та йде на вихід – Я пішла перевдягнусь, а ти відправиш мені номер машини.