Викрадений рай  - Фредеріка Фома

 - А... - протягнув, - Ксю, точно. Ходи за мною, мала. - Як же він мене дратує, але сказати нічого не можу. Він зверне мені шию однією лівою, його рука з легкістю здавить мою тендітну шийку. 

 - Я зробила все що потребувалось. Й ви обіцяли... - ледь не біжу позаду та бубоню. Звір різко зупиняється посеред коридору. 

 - Обіцяв ? Ксю, дурненька, маленька дівчинка. - Хмурюсь після кожного його слова. - Я лиш сказав що ти будеш жити. - Він знову розвертається, я не витримую. Все що відбулось лякає та сильно дратує. Що цей мудило собі думає ? Я не річ, він не може розпоряджатись моїм життям, та моєю свободою. 

 - Що це означає ? - Хапаю його за руку, тягну на себе. Все тіло Звіра відразу ж напружилось, він повертає голову дивиться на мене як на клопа, якого от-от розчавить. 

 - Що ти залишаєшся. - Вириває руку з моєї хватки, - це буде твоя кімната. 

 - Я не залишаюсь. - Мотаю головою. - Звір, клянусь Богом, я нікому не скажу що бачила, просто відпустіть мене. Як тільки я вийду за ці ворота, я забуду вас та все що тут було... - хотілось плакати, але я трималась. З кожною секундою відчуваючи як паніка охоплювала мене та сковувала все тіло. 

  - Ти ще не затямила я бачу. Говорити тобі можна лише тоді, коли я запитую, - чоловік відчиняє двері, які ведуть як він раніше сказав у мою кімнату. А я перелякано відступаю на декілька кроків. - А зараз... - хапає мене за руку, - заходь й будь слухняною. - Закидує мене в кімнату, не встигла я й оговтатись, як чоловік різко закрив двері перед моїм носом. 

Шарпаю ручку, але марно, він замкнув мене. Й от до мене доходить все що відбулось. Я падаю на коліна перед дверима та починаю ридати. Ридаю до крику, мене всю трусить, а мозок відмовляється вірити. Я в полоні, в полоні у справжнього Звіра. Плачу до поки сльози не скінчились. 

Підіймаюсь з підлоги з останніх сил, розглядаю все навколо. Простора світла спальня, тут є ванна кімната та велика гардеробна, хоча навіщо вона мені, якщо речей в мене не має. Велике ліжко з дерев'яним підголов'ям, застелене білосніжним простирадлом. Навпроти ліжка стоїть велике дзеркало оздоблене золотим підрамником. Велике панорамне вікно з виходом на балкон закрите ґратами, напевно це для того, щоб я не втекла. 

Сідаю на ліжку, прокручуючи в голові все що відбулось. 

 - Ні, ну тільки я могла так влипнути. 

Ще з дитинства я потрапляю в різні халепи. От взяти подію яка сталась в моєму дитинстві. Мені тоді було років сім чи вісім, тато відправив мене до діда Луки, який жив навпроти по гайковий ключ на сімнадцять, бо свого не зміг знайти. Я прийшла до старого, кликала його, але той не виходив. Заходжу в будинку, бо часто так робила, він старий й погано чув. Кличу його проходячи старим будинком, заходжу в спальню й бачу як він стоїть голий, а поряд з ним баба Мотря, теж гола. З переляку я просто завмерла, а дід Лука прикрившись простирадло, вхопив мене за руку, почав витягувати на вулицю, ще й по дупі надавав. Плачучи побігла додому, де розповіла все татові. У нас в сім'ї не заведено бити дітей, та ще й було за що. Тато оскаженів, пішов до діда та надавав йому стусанів. А той старий написав на нього заяву за побиття. Добре що все обійшлось моральною компенсацією. Й це лише одна історія з багатьох.