Викрадений рай  - Фредеріка Фома

Ксю 

 - Ні, Настя я на це не піду. - Несхвально хитаю головою. 

 - Ну прошу, тільки ти маєш на нього вплив. - дівчина ображено дує губи й швидко кліпає нарощеними віями. 

 - Навіть не думай. Я потім знову буду отримувати, через те, що ти щось натворила. Ні. 

 - Ксю... ну прошу. Мене Ігор чекає. - Хапає мене за руки. 

 - А батько твій в курсі ?

 - Ні, ти ж його знаєш. Знову накричить. Нагадає мені про мого колишнього нареченого. - Кривлюсь від згадки Остапа. 

 - Тут ти права. Але перегони ? Настю це може бути небезпечно. 

 - Я з Ігорем, а він начальник охорони, знає багато прийомів. І взагалі...

 - Й що це ви тут робите ? - Її монолог обриває Звір. 

 - Дядечку... - мило протягує Настя. 

 - Навіть не думай. Ні. - Гарчить, підходить до мене, цілує в маківку. 

 - Ти навіть не знаєш що я хочу сказати. - Обурюється дівчина. 

 - Якщо ви тут зачинились, й ти дивися на мене щенячими очима, явно збираєшся вислизнути з дому. Набрехавши батькові. 

 - Льош, ну вона ще зовсім молода, згадай себе в її віці. Нехай піде погуляє під наглядом звісно. - Щебечу, знаючи що сьогодні вночі доведеться відпрацьовувати. 

 - Важку артилерію підключила. - Я мило йому усміхаюсь, кладу руку на його груди. - Гаразд. Тільки скажи Ігореві нехай тримає руки при собі. Бо я їх повідриваю. 

 - Але звідки ти знаєш про Ігоря ? - Округлює очі племінниця. 

 - Ой, думаєш я такий дурний, повірю що ти раптом полюбила свого дядька й приходиш ночувати до нас, щоб провести час зі стариками. - Хмурить лоба чоловік. 

 - Ей, я ще не стара. - Пирхаю. 

 - Ну вас я теж люблю. - Натягує посмішку блондинка. 

 - Ага. Йди вже. - Дівчина щасливо покидає нашу спальню. А Олексій ловить мене в обійми, й палко цілує мої губи. - Скучив страшенно. - Шепоче. 

 - Я теж... 

Після того як Звір помирився з братом. Ми стали часто проводити разом час. Донька Шархана хоч трішки наївна, але дуже мила дівчина. Вона чимось нагадує мені Ліну. Шархан, точніше Вадим, виявився нормальним чоловіком, ну якби тільки не його наркотики та одержимість зброєю. Ми знайшли спільну мову. Ворожнечі між братами більше не має, ну буває вони починають гризтися через наркотики та торгівлю зброєю, але до стрілянини не доходить. Та й територію ніхто не ділить. 

Газ почав зустрічатись з Ульяною й в будинку його часто не має. Точніше, диво якщо він тут. Я продовжила інтернатуру в лікарні, й незабаром виходжу заміж. Я хотіла влаштувати маленьке свято, запросити тільки близьких. Олексій спочатку підтримав мене, але згодом виявилось що цих близьких нам людей назбиралось більше сотні. Не думала я що в мафіозі так багато рідні. 

Кінець