Викрадений рай - Фредеріка Фома
- Я можу подивитися, можливо я зможу врятувати..
- Знову мала, знову говориш без дозволу. - Його бас проникає мені під шкіру, від чого я починаю тремтіти. Бос наводить на мене зброю, декілька секунд дивиться на мене. - Скільки тобі ?
- Двадцять три, я на останньому курсі і...
- Останній курс... - дивно протягує, - добре мала, в тебе є шанс довчитись. Якщо врятуєш того хлопця, будеш жити, а якщо ні, я вас усіх вб'ю. - Говорить спокійно, ніби він щодня вбиває людей. Якщо йому так потрібен той хлопець, то чому ж не відвести його в лікарню ? - Відведи її. - Гримить на Газа.
- Пішли... - Спокійно говорить Газ, ніби звик до такого ставлення. Він рушає вперед, я неохоче рухаюсь за ним.
- Чому ви терпите таке ставлення ? - Запитую у чоловіка, а той лише хмикає, за тим відкриває залізні, ніби броньовані двері які ведуть у підвал.
- Швидше. - Квапить мене пропускаючи вперед.
Спускаюсь вниз темними сходами двічі ледь не падаю, але вчасно хапаюсь за поруччя.
- Світло тут є взагалі ? - Обережно спускаюсь з останньої сходинки. А цей Газ знову хмикає. Ясно, тут не збираються відповідати на мої запитання.
Чоловік клацає вимикачем й коли світло осяяло приміщення, я просто викрикую запиваючи рот рукою.
- Якого... - навпроти нас сидів молодий хлопець прив'язаний до стільця у відключці, все його тіло було в порізах, та здається на кількох пальцях не було нігтів. На землі під ним була калюжа крові, не дуже велика, але якщо кров продовжить текти може знадобитися переливання.
- Рятуй. - Знизує плечима Газ.
- Боже... - серце калатає, ноги тремтять, але я підбігаю до незнайомця, ніби на автоматі оглядаю всі рани. - Чорт, мені потрібні інструменти, вода та багато бинтів й ще фізрозчин.
- Ого яка ? Ось валіза Остапа. Там все є, а воду зараз принесу. Й дитино, врятуй його. Бо нам всім хочеться ще жити.
