Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно
Богдан
— Так немає нікого, чого дзвінок розривати? — чується позаду бридкий скрипучий голос.
Я повертаюся й бачу за спиною бабусю років шістдесяти. Вона ледь прочинила свої двері й дивиться на мене доволі злобно.
— Ходять тут. Не набридло?
— Вибачте, ви не знаєте, де Анжеліка?
— Так у клубі, напевно, знову. А ти хто такий?
— Чоловік колишній.
— Ось молодь пішла, — скрипить бабка. — Кинув одну з дитиною й навіть не знає, як дружина колишня живе. Вона ж малого свого із сусідкою знизу залишає й ночами зникає. А буває, до Маньки дитину відносить і прямо тут працює.
— До якої Маньки? Про що ви?
— Як про що? Дружина твоя колишня ночами мужиків обслуговувати ходить. Деяких тут приймає, а сина віддає сусідці, під нею прямо живе.
Отримавши потрібну інформацію, рухаюся до сходів. Щоправда, бабця так просто мене не відпускає, виходить зі своєї барлоги й, нахилившись над сходами, кричить услід:
— Біжи, біжи! Ви всі біжите, коли розумієте, що смаженим запахло.
Я зупиняюся на другому поверсі й дивлюся на бабку знизу вгору:
— Додому б ви йшли, шановна, а то ж я можу зробити так, що всі ці чоловіки випадково квартири переплутають.
Вона округлює очі й відсахується від сходів, слідом чується гуркіт дверей. Я дзвоню у двері тієї самої сусідки знизу. Жінка спочатку запитує, хто там, а коли чує, що я чоловік Анжеліки, відчиняє. Дивиться на мене з побоюванням і всередину не пускає, чекає, що скажу, склавши руки на грудях.
— І? — гмикає. — Навіщо прийшов? Вона говорила, ти від дитини відмовився.
— Що?
Не можу сказати, що не вірю своїм вухам, скоріше, я взагалі не розумію, що відбувається. Відмовився від дитини? Це коли я таке зробив?
— Що-що, — гне своє жінка. — Від дитини, кажу, відмовився ти. Так чого приперся?
— Так, про це потім, — відкидаю. — Де Анжеліка, знаєте?
— Ну, припустимо.
Жінка виходить на сходовий майданчик і зачиняє двері. Дивиться на мене з викликом.
— Послухайте, мені не до жартів і показухи, моя дитина зараз знаходиться в лікарні із запаленням легенів. Поняття не маю, що саме вам наплела Анжеліка, але я ні від кого не відмовлявся. Сьогодні вона привезла мені сина, сказавши, що в нього ріжуться зубки, а кілька годин тому виявилося, що в нього запалення легень і він зараз у лікарні, тому докладіть зусиль і згадайте, де його горе-матуся.
Наприкінці своєї тиради я починаю страшенно злитися хоча б тому, що не люблю, коли мене виставляють лохом. Анжеліка ж, судячи з усього, робила це регулярно. Цікаво тільки, куди ж вона сьогодні дитину відвезла, якщо не до батька?
— Ох ти боже мій, — голосить жінка. — А я ж Лікуші говорила, що температура довго тримається і треба б показати Ромку лікарям. Таки запалення?
— Де Анжеліка? — повторюю своє питання.
— У барі в центрі. Вона працює там. Назви, щоправда, не знаю, — жінка винувато опускає очі.
Барів у центрі сотні, а в мене немає часу бігати в кожен і питати, чи не працює в них деяка Анжеліка, тим паче, що вона може називатися не своїм іменем. У мене дитина горить і незрозуміло, скільки часу він взагалі хворіє. День, два, тиждень.
— Ви говорите, температура довго трималася, скільки?
— Днів п’ять, напевно, може тиждень. Хоча почекай, — задумливо вимовляє. — На минулих вихідних він захворів, наче покашлював, Ліка йому антибіотики давала, минуло. Потім температура піднялася, так, дня чотири вже.
— Інші симптоми були?
— Та ні, я не помічала навіть, якщо чесно. Він у мене мав сьогодні залишитися, але Ліка сказала, що до мами його відвезе, ну й ось… а ви що, правда не відмовлялися від сина? — дивиться на мене вкрадливо, з голови до ніг оцінює.
— Правда, — киваю. — Всього найкращого. Щойно Ліка з’явиться, зателефонуйте мені, будь ласка, — простягаю їй візитку і швидко залишаю під’їзд.
Шукати Анжеліку я не збираюся. Часу на це немає. У лікарні залишилася Лєра із сином. З недолугою матусею доведеться поговорити завтра, втім, я вже знаю, чим почнеться й чим закінчиться наша розмова. Дитину вона більше не отримає. Принаймні доти, поки не візьметься за розум. Інформацію щодо неї я ще накажу зібрати. Думаю, до ранку звіт буде в мене на столі. Якщо дізнаюся, що інформація про обслуговування мужиків і роботу в клубі правда — позбавлю материнських прав до чортової матері.
Поки їду в лікарню, злість ніяк не вщухає. Я вже встиг доручити знайти інфу по колишній дружині, чим займається, з ким зустрічається, куди ходить, чи працює, хоча не повинна, тому що бабок у неї вистачає й на життя, і на сина, і на розваги. При всьому, я ж не кілька тисяч висилаю, вона живе в елітній дорогій квартирі, купує хороші продукти, принаймні, я сподіваюся, що вона не спускає гроші на одне шмаття.
У лікарні дізнаюся, що синові зробили всі необхідні процедури. Зараз і він, і Лєра міцно сплять. Я заходив, бачив, як вона згорнулася клубочком на великому ліжку, а поруч у ліжечку сопів Ромка. Теплий, більше не гарячий. Температуру йому збили й вона не підіймалася більше. Переконавшись, що з сином все гаразд, йду на зустріч із лікарем, який займається лікуванням. Розповідаю про те, що було в сина минулого тижня.
