Невипадково - Стейсі Браун
- Не знаю! Але зараз я хочу додому. – злісно вигукую.
Та на Беннета мої слова не справляють ніякого враження. Він лише тихо керує машиною по вузькій вулиці. Тільки інтенсивне дихання, й міцно стиснуті руки вказують про те, що він злиться. Він ігнорує мене, а я ще більше злюсь:
- Чуєш мене? Беннет Браун, вези мене додому! – суворо наказую.
І в цей момент ловлю на собі такий розлючений й дикий погляд, що хочеться десь сховатись. Чи краще було б вийти з машини й самій добиратись додому? Та було вже запізно.
Він повернув погляд на дорогу і різко розвернув машину. Так різко, що ми ледь не зіштовхнулись з зустрічною машиною, принаймні мені так здалось. Я налякано на нього подивилась, й гнів знов накрив новою хвилею:
- Ти що робиш? Зовсім здурів?
Він ще раз обпалив мене своїм суворим поглядом та нічого не відповів. Тепер мені було страшно поруч з ним. Я ніколи не бачила його таким. Хіба що… в кабінеті Лейера я сьогодні чула подібний тон, але зараз не найкращий час розпитувати його, про що вони розмовляли коли я підслуховувала. Він мені зараз точно нічого не розкаже.
Протягом всієї дороги назад ми мовчали. Я вже трохи охолола й зрозуміла, що виплеснула на Беннета весь свій гнів й стурбованість, що накопичилась за день. Та шкода його не було, він нічим не кращий. От зараз доберусь додому й вилечу з цієї машини подалі від цього нахаби.
Коли машина зупиняється, я навіть не прощаюсь, виходжу з машини й гучно закриваю за собою дверцята. Йду навіть не обертаючись. Коли заходжу в вестибюль натискаю кнопку ліфта, чекаю. Та коли чую позаду кроки, обертаюсь. Беннет прямує до мене.
- Що ти тут забув? – грізно питаю, - цього разу ніяких поцілунків.
- Як скажеш, принцесо, - роздратовано промовляє.
- Не треба мене проводжати!
- Ти в мене піджак брала минулого разу. – промовляє більш спокійно, - не хочеш повернути?
- Знайшов час! – обурююсь.
Двері ліфта відчиняються й ми заходимо всередину. Беннет опиняється ближче до панелі керування й тягнеться щоб натиснути поверх.
- П’ятий, - суворо промовляю.
- Я пам’ятаю, - його тон неприємний.
Ми піднімаємось й прямуємо до квартири мовчки. В напруженій тиші я відкриваю двері квартири. Коли заходимо всередину, Беннет залишається біля дверей, а я прямую в кімнату шукати піджак. Знаходжу його й повертаюсь в коридор.
Ви ж не думаєте, що цей вечір просто так закінчиться???))))))
Продовження вже завтра)