Вибухова парочка - Аріна Вільде

Кирило

- Я була на парковці, - я спостерігаю за тим як тремтячими руками Люба знімає з ніг туфлі на високих підборах і сідає на стілець.  - Мене схопили прямо у машини і заштовхали в чорний фургон.  Це були люди Мамаєва.

- Чого вони хотіли?  - я не раз чув це прізвище від діда, але ніколи не надавав цим розмовам серйозного значення.

- Щоб ми скасували заявку на участь в тендері, а ще контрольний пакет акцій «СтальПрома».

 - А більше Мамаєв нічого не хоче?  - рикнув я і почав ходити на милицях взад-вперед по кухні.

- Він знає звідкись про смерть Федора Олександровича, - Люба дивиться на мене докірливим поглядом і кривиться.

- Я нікому не говорив.  Гаразд, говорив.  Але мій друг точно не міг розбовтати кому-небудь про це.

Мабуть, досить валяти дурня і відсиджуватися у квартиры Левандовськоъ.  Час діяти.  Поки я тут займаюся якоюсь хрінью, готую вечерю і чухаю за вушком у котів, хтось намагається віджати нашу кампанію.

І це не Люба.  З нею то все набагато простіше, тому що навряд чи вона піде на погрози, а юридично вона не має ніяких підстав позбавляти мене спадщини.  Я переводжу погляд на дівчину і борюся з бажанням кинутися до неї, обійняти і заспокоїти.  Вона явно налякана і розгублена.

- Вони ... вони нічого тобі не зробили?                      

- Крім того що мені на голову одягли мішок, потім привезли в якийсь ліс, тицяли в спину пістолетами, а ще облапали з ніг до голови і залякали до чортиків - ні, нічого не зробили!  - зло кидає вона, різко піднімається зі стільця і ​​йде в бік ванної.  - Але спасибі що поцікавився моїм самопочуттям.

- Прокляття!  - з усієї сили відкидаю в бік милицю, а потім стрибаю слідом за Любою.

Двері у ванну закриті на засувку і мені не залишається нічого іншого, як сісти в крісло у вітальні і чекати коли Люба повернеться.  Її немає близько години і я вже всерйоз почав  хвилюватися за неї.

Люба входить в кімнату в одному халатику.  Тонкий шовк обліпив її вологе тіло так, що можна було розгледіти як чітко проступили  соски під тканиною.  Я проковтнув підступивший до горла ком, але як би не намагався, а відірвати погляд від дівчини не міг.  Чорт, потрібно терміново зателефонувати комусь із своїх коханок, а то за ці кілька тижнів зовсім здичавів.  При одному виді на Любу в штанях тут же стає тісно і раніше я за собою не помічав таку реакцію на цю дівчину.

Вона мовчки розкладає диван, дістає з шафи постільну білизну, а потім, все так же ігноруючи мою присутність, клацає вимикачем і кімната занурюється в темряву.

Якийсь час я сиджу в кріслі, думаю про те як круто змінилося моє життя, а ще:  що із задоволенням продав би пакет акцій цьому Мамаєву, а сам переїхав жити до Італії і відкрив ще парочку ресторанів.  Можливо, навіть став би за плиту одного з них. Потім мої думки крутяться навколо Люби.  Вона-то навряд чи погодиться продати завод, та й і за заповітом не вийде провернути таку схему.            

Я прислухаюся до тиші, вловлюючи гучне дихання дівчини і шурхіт ковдри.  Знаходжу біля себе милиці і наближаюся до дивану.  Стягують одяг, забираюся до неї і притягую до себе.

- Сьогодні ми будемо спати окремо.  Я навіть поступаюся тобі ліжком.

- Розлучення і розділ майна?  Не переживай, я завтра вранці і сам заберуся з твоєю квартирою.

Відчуваю як Люба напружилася в моїх руках, а її серце під моєю долонею забилося частіше.  Невже хоче щоб я затримався ще на пару днів?

- Давно пора було це зробити, - її голос звучить глухо і за інтонацією можна навіть не сумніватися, що говорить вона це нещиро.                     

- Не бреши що не будеш сумувати за королівськими вечерями і моїм членом.

- Пф-ф-ф, ти занадто високої про себе думки.  Їжа з ресторану нічим не гірша за твою, а ще ти забуваєш, що головне не розмір, а вміння ним користуватися.

- Ну, судячи з того скільки разів за ніч ти здригалася від оргазму, користуватися тим, чим нагородила мене природа я вмію чудово.

- Так-так, втішай себе, - гмикає вона і намагається відсунутися від мене.  Так як мій затверділий член уперся в її м'яку попку, бажаю опинитися на волі.

Я перевертаю Любу на спину, і впиваються поцілунком в її рот.  Вона пручається, б'є мене кулаками, але я міцно притискаю її до дивана і проштовхую язик все глибше.  Кілька хвилин боротьби і дівчина піддається мені.  Охоплює долонями моє обличчя і присувається ближче.  Мені хочеться встати на коліна між її ніжок, хочеться взяти її на підлозі, біля стіни і на столі, але через чортовий гіпс відчуваю себе немічним дідом.  Все що мені залишається - лягти на спину і насолоджуватися ритмічними рухами її стегон.

Вранці я прокидаюся першим.  Довго дивлюся на сплячу дівчину поруч з собою.  Роздивляюся її обличчя і густі вії.  Її тонку шию і повні груди.  По правді кажучи, йти не хочеться.  Але я повинен.