Жагучі серця - Ксана Рейлі

— Мені шкода, доню.

Я схлипнула, ще сильніше обіймаючи маму. Здається, у них більше нема шансу. Принаймні мама не збирається його давати татові.

— Я хочу повернутися на чемпіонат, — зізналася я.

— Я здогадувалася.

— Ти ж не будеш проти?

Мама похитала головою, роздивляючись моє обличчя.

— Уся у свого батька, — тихо сказала вона. — Минула лише доба після аварії, а тебе вже тягне за кермо. Хіба я можу заборонити тобі? Хіба можу якось вплинути на тебе? Якщо буду проти, то ти зненавидиш мене.

— Ти... Ти не ображаєшся?

— Ех, Вікторіє! — Мама обійняла мене. — Будь обережною і слухайся свого тата, зрозуміла? Він завжди підкаже тобі, як краще чинити в тій чи іншій ситуації. Більше ніколи так не ризикуй собою. Я мало не померла зі страху за тебе.

— Вибач за це. І дякую, мамо, за розуміння.

Я почала сильно цілувати її в обидві щоки. Вона слабо усміхнулася мені, поклавши свої руки на мої плечі.

— Ну, все! Йди до себе, Вікторіє. Тобі потрібно відпочити.

— Добраніч.

Я підвелася з ліжка та попрямувала до виходу з кімнати.

— Вікторіє, я хочу сказати тобі, що прийняла рішення пожити у твоєї тітки, доки не знайду нове житло. 

Мене наче спаралізувало на місці. Я згадала слова брата, коли він казав, що якщо мама дійсно хотіла б розлучення, то пішла б з дому. Схоже, це дійсно кінець їхньої з татом історії.