Опікун - Єва Олесь

- Ти Так намагаєшся завоювати його увагу, - дає про себе знати Марго. Вона виходить з-за барної стійки, закочує очі. 
- Цього я хотіла найменше, - кажу напівправду. Хотіла я іншої уваги і трохи раніше. 
- Не бреши, я бачу як ти на нього дивишся. Цікаво, він у курсі, що його псевдо-сестричка тече по ньому?

Обурено дивлюся на дівчину, поки вона підходить ближче. Мені абсолютно не подобається, що вона бачить мене наскрізь.

- Боюся уявити, як тебе принизить той факт, що він мене трахнув через тиждень після знайомства. А тебе жодного разу... за скільки років?

Я не відповідаю, щоб не копати собі яму. Вона не зможе довести те, що нібито бачить, якщо я нічого не говоритиму. Брюнетка посміхається мені в обличчя, знову закочує очі.

- Яке ж ти розчарування для нього, солоденька. Він від чистого серця тебе любить. Як рідну, - робить багатозначну паузу, її очі зловісно виблискують. - І не знає, що ти його хочеш. І любиш зовсім не як брата, правда ж? 
- Закрийся, прошу. Ти верзеш якусь хрінь.

Поспішаю до своєї кімнати, сподіваючись більше не почути від неї мій прихований біль.

- Він тебе не хоче, красуне. Таким, як Рома, чоловікам із руками в крові, потрібне ручне звірятко, щоб усього-навсього очищати брудну совість і не відчувати провину. Він не стане трахати ту, хто зализує йому рани.

Я зачиняю двері до своєї кімнати, не бажаючи більше чути правду за межею своїх думок.