Катастрофа для мільйонера - Альма Лібрем

— Лесю, — я повернувся до неї та зазирнув в ці хитрі лисячі очі, — я знаю, що ти мною дуже невдоволена…

— Це м’яко сказано. Дуже. Надзвичайно м’яко.

— Але мені здається, що у нас з тобою все має вийти. Вечеря… Це ж нічого складного. Познайомишся ближче з моєю ріднею.

— Не думаю, що вони будуть мені страшенно раді! — заперечила Леся. — Я майже переконана, що навпаки.

— Мама тебе запросила. Отже, вона справді хоче познайомитись.

— І підмішати мені отруту.

— Вона не така вже й погана! Не бійся! Справді… Давай спробуємо по-нормальному? — я заговорив до Лесі своїм найніжнішим, найсолодшим тоном.

Вона зміряла мене замисленим поглядом, тоді важко зітхнула і кивнула.

— Гаразд, Кириле. Проте якщо мені щось не сподобається, не дивуйся. Леся Катастрофа виверне кожуха!

Ой, я в цьому навіть не сумнівався.

Як, на жаль, не сумнівався і в тому, що там буде чому не сподобатись.

Проте мені настільки подобалась думка про те, що ми будемо разом — винятково за нашим бажанням, а не тому, що моя матір раптом так вирішила і з кимось мене звела, не тому, що це треба для справи чи ще щось подібне, — що я навіть був готовий на такий ризик.

Нехай.

Якийсь внутрішній голос підказував, що Леся — моя жінка, і я геть не збирався з ним сперечатись.