Сет кохання та поразки - Ксандер Демір

— Ну, по-перше, — почав я, повернувшись до Вікторії обличчям. — Мені потрібно купити для тебе каблучку. Я ж усе-таки, зробив тобі пропозицію, тільки геть забув про такий вагомий нюанс. Дивно, що ніхто не запитав про це..

— І для цього потрібно було їхати сюди? — її голос був сповнений недовіри.

— Якщо чесно, каблучку ми будемо купляти не зовсім не тут..

Вона вкотре перевела свій погляд на мене, високо піднявши очі, очікуючи мого продовження.

— Гаразд, — я прочистив горло, нервово провівши по волоссю. — Я маю перепросити у тебе… за свої емоції ранішні. І ще, я помітив, що ти взяла доволі мало речей з собою і…

— Стоп! — різко перебила вона, простягаючи руку так, немов затикаючи мені рота. — Ні, Камілло! Навіть не продовжуй!

— Вікторія, — сказав я, прибираючи її руку від себе. — Чому ти сприймаєш усе так буквально? Що поганого в тому, що я хочу зробити тобі приємне?

— Бо я не хочу, — вона похитала головою, зосереджено поглянувши на стелю машини. — Камілло, я не хочу відчувати себе залежною від когось. Не хочу цього, — її голос став твердим, у погляді з’явилася якась майже вперта рішучість.

Я тяжко зітхнув, протираючи свої очі.

— Тобто ти змушуєш мене зараз піти в той дурний центр і купити все на власний розсуд? — крикнув я, усе ж глянувши їй в очі. — Чесно, Вікторіє, я твій чоловік. Дай мені зробити тобі щось приємне, бляха!

— Ти мені ще не чоловік, Бореллі!

— Та яка різниці, Вікторія! — я вкотре видихнув, заспокоюючи себе. — Не дій мені на нерви, прошу. Я намагаюся зробити тобі комплімент, трохи покращити твою ситуацію тут. Ти сюди потрапила через мене, чи не так? Я поважаю твоє бажання бути самостійною, це навіть гідно захоплення. Але, якщо я можу тобі допомогти — прийми цю допомогу. І якщо в мене є ця можливість, то користайся мною, боже!

— Навіщо мені тобою користатись? — здивовано перепитала вона, піднявши брови. — Камілло, ти чуєш сам себе?

— Бо я цього хочу! І це просто дружня допомога! — я рішуче розвернувся до неї, відчуваючи, як підступає злість. — Ти мене вже остаточно розізлила, Вікторіє!

З цими словами я різко відчинив двері, обійшов машину й нахилився до її дверцят, широко розчинивши їх перед нею.

— Виходь, або я витягну тебе силоміць!

— Камілло…

— Виходь сказав! Я серйозно!

Вона видихнула й, розуміючи, що сперечатися вже марно, обережно вибралася з машини. Ще трохи повагавшись, кивнула, натягуючи усмішку.

— Супер. Хороша дівчинка, — я саркастично усміхнувся, гучно грюкнувши дверима. — Так би одразу.

Вона мовчки подивилася на мене, і я побачив, як спалахнули іскри в її очах. Що ж, схоже, сьогоднішній день обіцяє бути цікавим.