Кращий друг мого чоловіка - Тая Смоленська

Я клацаю вимикачем, світло освітлює кімнату. Максим мовчки проходиться по дому, розглядаючи все. Я ж стою посеред кухні, не знаю куди себе діти і гадаю, як він мене знайшов і навіщо.

- Ти тут ці два дні жила? — здригаюсь від його глибокого голосу, що пролунав за спиною.

- Угу.

- Чому тут так холодно? - Він окидає мене поглядом з ніг до голови. Я в чоботях, теплій куртці, на шиї шарф. Повітря в кухні трохи прогріте, а ось у спальні пар із рота йде.

- Не могла затопити грубку, димить сильно, - відводжу погляд убік, а потім відвертаюсь від нього і підходжу до кухонного гарнітуру. - Чай будеш? Може ти голодний? У мене бутерброди є і картопля смажена залишилася, - тараторю я, намагаючись згладити незручність, що виникла в повітрі.

- Буду. Зараз подивлюсь що з грубкою. Тут від холоду померти можна, а, судячи з погоди, до ранку ні я, ні ти нікуди не поїдемо.

Максим знімає куртку, щоб не забруднити її і лізе до печі. У мене все з рук валиться поки роблю чай і накладаю на тарілку їжу. Занадто багато питань у моїй голові, які не наважуюсь йому поставити.

- Потрібно було почистити її просто, зараз має все заробити, - вогник охопив сухі дрова всередині старої печі і я зраділа, бо, здається, сьогодні вночі я нарешті зможу спати без шапки та куртки.

- Дякую, ось, - накриваю стіл і запрошую його сісти.

Максим сідає навпроти мене, але ні до їжі, ні до чаю не торкається. Просто дивиться на мене уважно, наче ми вперше зустрілися, потім відводить погляд убік.

- Як ти знайшов мене? - Запитую першою, прочистивши горло. Сьогодні вранці почало жахливо першити, швидше за все я перемерзла.

- Обіцяєш що не будеш злитися? - Куточки його губ піднімаються в посмішці.

- Обіцяю.

- Встановив програму на твоєму телефоні, щось схоже на батьківський контроль. Вона показує твоє місцезнаходження.

– Що? Ти стежив за мною? — обурено шиплю я.

- Вибач, але ти була надто засмучена, ще й на емоціях. Нікому не сказала куди їдеш. Я хотів бути впевненим, що ти не наробиш дурниць.

- Ну, як бачиш, єдина дурість яку я зробила - забралася дідько знає куди і тепер мерзну в цій глушині. Ще й сніг почався, — невесело посміхаюся я.

– Я приїхав не просто так. Це буде неприємно чути, але, гадаю, ти маєш право знати, що твої підозри щодо зради Івана були не безпідставними. Я вчора спеціально простежив за ним, Олю.

- І що? - Я напружилася. Одна справа підозрювати, додумувати в голові що і як, а зовсім інша – коли є непідробні докази та факти.

- Він сів у машину до Вороніної і вони поїхали до готелю. Провели там усю ніч. Вибач за подробиці, тобі від цього легше не стане,