Палай зі мною - Еліс Кларк
— Владе, нарешті! — Радомир усміхається в усі тридцять два і енергійно потискає йому руку. — Ми так давно не бачились в такому тісному колі!
— Тісному від твоїх охоронців? — жартує Влад, але усміхається і потискає руку цього чоловіка.
Це і є моя ціль.Мені треба бути уважною!
— Ніби в тебе охорони менше, — він сміється. — А хто це з тобою? — зацікавлено дивиться на мене.
— О, це Селіна, вона — моя муза, — каже Влад, усміхаючись. В цей момент він ледь помітно стискає мою долоню. Схоже, він дійсно все ще переживає за мене.
Але я доведу йому що впораюсь і буду корисною! Не хочу просто сидіти в будинку і нічого не робити!
Неочікувано телефон Влада дзвонить.
— О, Радомире, Селіно, пробачте, одину дуже важливий дзвінок. Може ви поки що пройдете до бару? Радомире, пригостиш Селіну? На жаль, я не можу не відповісти на цей дзвінок.
— Гроші, розумію, — каже Радомир, киваючи. — Ну не переживай, за Селіною я пригляну! — додає він, беручи мене за запʼясток. — Ходімо, крихітко, я тебе пригощу, — шепоче мені на вухо так, щоб Влад не чув.
А той вже дійсно відходить від нас…
Сироватка у вигляді порошку в мене в маленькому паперовому стіку, такому, як подають у ресторанах сіль чи перець. Цей стік захований під браслетом, тож мені треба якось відволікти увагу Радомира, дістати стік, надірвати його і висипати порошок йому в келих. Наче нічого складного, але то тільки на перший погляд. Насправді Радомир постійно дивиться на мене, відволікся лише, коли наливав напої в келихи, але на той час я не могла до них дотягнутися.
Він ставить келихи на невеликий столик і каже:
— Слухай, крихітко… Може, ну його, того Влада, і задовільнятимеш мене? Я заплачу вдвічі більше, — він гидко усміхається і мало не роздягає мене поглядом.
Мене від цього всього мало не нудить, однак я тримаюсь:
— Я не зустрічаюся з чоловіками за гроші, — відповідаю, дивлячись йому в очі. — Тільки з тими, хто мені подобається…
— Ну так, авжеж, — хмикає він. — Невже так класно тебе… — він подається вперед до мого вуха і каже слово, від якого мене ще більше скручує.
— Пропоную випити, — мені хочеться поскоріше розпрощатися з цим грубіяном. — Може, ти скажеш якийсь цікавий тост?
— Хіба що ти потім випʼєш зі мною на брудершафт, — заявляє він переможним тоном і торкається долонею моєї талії.
Як його відволікти, щоб він хоч на мить відвернувся? Нічого іншого не придумую, як скрикнути і вказати в куток:
— Що це?
— Що? — він хапається рукою за місце біля ременя і дивиться, куди я вказала, а я тим часом нарешті висипаю в його келих порошок.
Коли він обертається до мене, то я знизую плечима:
— Мені здалося, що там пробіг пацюк…
— Тут не може бути пацюків, — він поблажливо усміхається. — То тобі привиділося, дівчинко…
— Може, — я стараюся усміхнутися. — Я дуже боюся мишей і пацюків, тому злякалася…
— Нічого, я тебе зараз заспокою поцілунком, — каже він і залпом випиває свій келих. Я теж роблю ковток, роздумуючи, як мені викрутитися від того поцілунку…
Але схоже, він щось запідозрив. Зупиняється, дивиться загрозливо і гарчить:
— Що ти мені підсипала? Отруту?
Як він міг дізнатися? Бо ж точно не дивився у мій бік, коли я це зробила. Може, в нього дуже чутливий смак або нюх, і він запідозрив щось неладне просто по своїх відчуттях?
— Я нічого… — белькочу я. — Може, то якийсь фальсифікований напій…
Але він хапає мене за передпліччя і міцно стискає:
— Зараз з усім розберемося, — каже погрозливо. — Я витрясу з тебе всю правду!
І дійсно сильно струшує мене, аж у мене цокотять зуби. Раптом я бачу, як у нього в руці з’являється ніж.
Мені стає дуже страшно, але тут я згадую про “тривожну” кнопку на своєму браслеті і натискаю її…
***
Буквально за секунду двері до кімнати розпахуються і я бачу Влада. Однак в цю саму мить Радомир несподівано натискає мені на сонну артерію і все перед очима пливе…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
