Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

Я квапливо відхиляюся й чую звичну мелодію, щоправда, замість того, щоб відповісти, дивлюся перед собою й безглуздо усміхаюся. Безглуздо, тому що мало вірю, що розтягнуті широко губи можуть виглядати спокусливо й вабливо. Швидше, чоловікові поруч здасться, що я божевільна.

— Якщо не будеш відповідати, можемо продовжити.

Його слова розряджають ситуацію. Я більше не усміхаюся й усе ж беру телефон із полиці. На екрані ім’я колишнього чоловіка, але я як і раніше не хочу відповідати. Тим паче зараз, коли поруч чоловік, що розбурхує мою кров і змушує ту текти венами швидше.

— Не може змиритися з втратою? — жорстко посміхнувшись, довідується Богдан.

— Не знаю, — знизую плечима. — Я жодного разу не відповіла.

За п’ять хвилин ми вже сидимо у вітальні, вдихаємо п’янкий запах троянд і вибираємо фільм, щоб подивитися. Богдан стягує піджак, знімає запонки з сорочки й закочує рукави, оголюючи сильні м’язисті руки, вкриті світлою порослю волосся. Я задивляюся на його плавні рухи, на те, як він вправно розстібає верхні ґудзики й послаблює комір. Здуріти можна! Він же гора м’язів і інтелігентний, впевнений у собі чоловік — все й відразу.

— Можу дати спортивні штани й кофту. Не впевнена, що тобі будуть за розміром, але…

— Я не буду одягати одяг твого колишнього.

— Вони нові, — заперечую. — Я купувала, але…

— Однаково не буду, — він веде плечима. — Ти купувала їх йому.

Я усміхаюся, тому що чекала такої відповіді. Сама б я ніколи не вдягнула одяг, який чоловік придбав для іншої жінки. Це дає мені привід поставити ще одну галочку в графі «За». Щоправда, графи «Проти» досі не існує.