Викрадений рай - Фредеріка Фома
- Захисту. Я тут через вас. Якби не ви...
- Ти тут через твого благовірного, він же хотів тебе вбити. Потрібно перше про людину дізнаватись, а вже потім ноги розставляти. - Я закипаю ще більше, підходжу до Звіра та замахуюсь, але цього разу він з легкістю перехоплює мою руку. Одним ривком притягує мене до себе, а іншою рукою стискає мою талію.
- Ви не маєте права таке говорити. - Шиплю як кішка, стараюсь вирвати свою руку з його хватки, але ніяк.
- Правда в очі коле ? А Ксю ?- Я важко дихаю, моє тіло знову горить від його доторків, а серце виривається з грудей. - Ти сама винна у всіх своїх проблемах.
- Відпустіть... - пручаюсь я.
- Я можу тебе захистити, й твоє оточення теж. - Раптом говорить.
- Й що ви хочете на заміну ? - Такі люди як він нічого не будуть робити просто, так.
- Не говори так, ніби в тебе є що мені запропонувати. - Чоловік стискає мою талію ще сильніше, здається що аж ребра затріщали.
- Ви це зробите ? Захистите ? - Округлюю очі, дивлюсь на його обличчя. Він мій єдиний варіант, як би це зараз не звучало.
- Так, але маля, ти маєш мене слухатись. - Я хмурюсь, бо не розумію в чому саме я маю його слухати. - Виконувати будь-який мій наказ, без суперечок та істерик. Затямила ?
- Але... - хочу заперечити, але він підсувається на небезпечну відстань, й здається ледь торкається моїх губ своїми. Я починаю тремтіти, ніби осінній листок на дереві.
- Я ж казав без заперечень. - Різко відпускає мене, й чомусь з мого рота вилетів стогін розчарування. - Додому тобі не можна.
- І де я буду жити ? - Він що хоче посилите мене в дешевому готелі ?
- Тут. - Я кривлюсь, згадуючи як того разу мене замкнули в кімнаті, ще й з ґратами на вікнах.
- Але ж я не буду сидіти під замком ?
- Якщо будеш гарно себе поводити, то ні. - Цікаво, як саме я маю себе поводити ? Що в його розумінні гарно ?
