Викрадений рай - Фредеріка Фома
- Так, чого тобі треба ? - Й чоловік ховається за дверима.
Так, це мій шанс, підслухати розмову, а потім розповім все Звіру. В середині все стискається, я зрадниця та підла брехуха. Але я маю щось розповісти тому козлові, щоб він не чіпав моїх рідних. Притискаюсь до дверей, щоб краще чути розмову.
- Шарахан, я тобі сто разів говорив що нічого не знаю. Ні, це ти послухай, Звір не дурень, він не буде розповідати мені про свої плани. Та мені звідки знати ? Я йому не друг, просто інколи заштопую його хлопців. Так, жучок ще в мене. Як коли ? Коли він покличе мене до себе, тоді й підкину. Я не можу заявитися до нього без причини. Все, я ж тобі сказав.. - двері різко відчиняються, й тут стою я розвішавши вуха.
- Я...
- Ти що тут... - роздратовано починає говорити Остап, а я нічого кращого не придумала як поцілувати його. Цілую палко та грубо, заштовхую язик до його рота. Чоловік притискає мене до себе, й так само палко відповідає, міцно стискає мої сідниці. Відчуваю як його збудження впирається в мій живіт.
- Я йшла до вбиральні... - важко дихаючи випалюю.
- Ідеальна, я хочу тебе... - Гарчить мені в губи.
- Я швидко... - Вириваюсь з обіймів йду до ванни.
Чорт, я ледь не попалася. Чи він все-таки зрозумів ? А зараз я маю вийти з ванни й закінчити розпочате, бо якщо це не зробити, він точно запідозрить щось.
- Оксана, зберись, ти зможеш. Ти ж закохана, чи ні ? Чорт. - Поява Звіра ніби перевернула мою свідомість. Він як змій проник в моє життя й отруює все навколо. Й чоловік який став моїм першим коханням, вже не збуджує мене, але чому ?
Виходжу з ванни, Остап лежить на ліжку в повній готовності, я посміхаюсь, повільно підходжу до ліжка знімаю його сорочку з себе. Його очі блищать від хіті, він простягнув до мене руки. Натягую посмішку, вилажу на чоловіка, починаю ніжно цілувати його губи, в спробі завестися. Але ні поцілунки, ані його дотики не викликають в мені те що раніше, я цілую, й труся, бо його збуджений член, змушую себе захотіти його.
- Боже... мені подобається твоє раптове збудження.. - хрипить мені в губ, міцно стискає сідниці. Й тут його телефон знову дзвонить, краєчком ока бачу ім'я "Звір. Остап розчаровано гарчить.
- Хто це ? - Запитую, ніби не знаю. А серце тріпотить як шалене.
- Робота. - Важко видихає, скидає мене із себе, бере до рук телефон. - Так, слухаю. Виходжу. - Коротко і ясно.
- Що сталось ?
- Масована аварія, викликають всіх лікарів. Вибач. - Чоловік цілує мене в скроню, швидко одягається. - Коли будеш йти, замкнеш за собою. - Я мовчки киваю, а Остап йде. Й чесно я вдячна Звірові за дзвінок. Хоча стало дуже не приємно, Остап мені збрехав що до аварії та клініки.
