Невірний. Я зможу піти - Надія Борзакова

- І ти її, з її слів, - випалила я і, відклавши букет на тумбу, взяла на руки дитину і втекла до дитячої кімнати.

- Я хочу до та-ата, - сказав Мишко.

- Ведмедику, тато втомився після роботи. Нехай трохи відпочине, поїсть, гаразд? А ми з тобою поки що в машинки пограємося. Добре? - квапливо заторохтіла я.

- До-о-обле, - погодився мій слухняний хлопчик.

Я сіла на підлогу поряд із ним. Підсунула ближче пластиковий автодром із машинками. Почала катати їх разом із сином. І дуже-дуже намагалася не розплакатися при ньому.

Це нестерпно! Господи, це просто нестерпно.

Хвилин за двадцять у двері обережно постукали.

- Діано, давай я сина вечерею погодую. А ти там поки що своїми справами займися, - засунув голову в кімнату Вітя.

Хотілося послати його подалі. Ось просто взяти і прямим текстом, але я цього не зробила. Встала з підлоги.

- Вечеря для Мишка в мікрохвильовій печі…, - сказала, не дивлячись на нього.

– Та я знайшов. Не хвилюйся. Іди, відпочинь трохи…

Я кивнула. Обійшла його найбільшою можливою в масштабах дитячої траєкторією і пішла. Втекла у ванну кімнату. Там сперлася на умивальник, заплющила очі. Це нестерпно… Нестерпно…. Якісь тортури, а не життя. Ввімкнула холодну воду, хлюпнула собі в обличчя кілька разів.

Знобило. Залізла під гарячий душ. Пружні струмені хоч трохи зігріли, прогнали тремтіння. Шкода, що так само легко, як тіло, не можна хоч трохи зігріти і мою душу. Вкотре нагадала собі про те, що маю терпіти. Що маю зберегти родину. І що згодом усе стане простіше. Перемелиться. Борошно буде. Так свекор сказав.

Витерлася, одяглася. Вийшла у коридор. Почула, як чоловік із Ведмедиком розмовляє. Ласкаво так, по-доброму. Рушила на кухню. Там вони сиділи за столом. Ведмедик у дитячому кріслі, а Вітя на стільці поруч.

- …грали та лазили. Я на самий верх забрався.

- Який ти молодець, синку. Весь у мене, ага. Дай п'ять, - Вітя підставив долоню і Ведмедик, сміючись, стукнув по ній своїй.

Я стояла і дивилася. на свою маленьку сім'ю. Дивилася та розуміла, що не можу дозволити Тамілі її зруйнувати. Їй та своїй образі – не можу. Не маю права. Заради дитини. Заради нашого маленького сина, який ні в чому не винний. І якому потрібна повна родина. Мама і тато.