Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

— Не верзи нісенітницю, з нею охорона.

— Ти так сильно в них впевнений? — відрізаю. — Хтось же підкинув мені записку.

Я бачу, що він намагається подумати в цьому напрямку, але повірити в те, що матір його сина здатна на таке — складно. Особливо, коли є та, яка вже зраджувала.

— Прощавай. Сподіваюся, з тобою все буде добре.

Я йду до виходу зі спальні, але біля дверей зупиняюся:

— Я буду на тебе чекати.

— Чому?

— Тому що пообіцяла бути твоєю.

Я виходжу з кімнати, ледь стримуючи ридання. Поки не знаю, куди піду, але впевнена, що тут мені робити більше нічого. Побувши поруч із його дитиною, я остаточно переконалася в тому, що Ігор мені більше не цікавий. Якщо я буду в безпеці за кордоном, поїду. Аби не боятися. А тут я боялася. Не почувалася спокійно, смикалася, не знаючи, хто наступний встромить ніж у спину. Я зовсім не чекала, що Богдан повірить усім, крім мене. Сподівалася, що щось складеться.

Коли виходжу на вулицю і стикаюся з пронизливим вітром, ще не до кінця усвідомлюю, що це кінець. Що за мною ніхто не вийде, не покличе назад і не скаже, що вірить. Я розумію це лише тоді, коли мені допомагають сісти в автомобіль, вручають документи й квиток до подруги. Варто автомобілю виїхати з воріт, як мене пробирає ридання. Я не можу стримуватися, плачу, гублячи великі сльози на долоні.