Вірнопідданий - Генріх Манн

— Ваш процес, пане докторе, і потім ваша промова в Товаристві воїнів — все це добре як реклама. Але для політика все зводиться до одного: «Скільки голосів я зберу?»

Наполеон ділився з ним скарбами свого досвіду! Коли він заговорив про «націоналістичний галас», Дідеріх хотів запротестувати, але Наполеон швидко перебив його.

— Що ви хочете? Наша партія всіляко поважає цей галас. В усякому разі краще мати справу з націоналістами, ні ж з вільнодумними. Буржуазна демократія скоро взагалі вилетить крізь димар.

— І той ми в неї зіб’ємо! — вигукнув Дідеріх.

Союзники засміялися від задоволення. Дідеріх приніс пляшку пива.

— Але, — сказав соціал-демократ і висунув свої вимоги: — Будинок профспілок, при спорудженні якого місто має допомогти партії!..

Дідеріх схопився з місця:

— І ви насмілюєтеся вимагати цього від націоналіста?

Фішер лишився спокійний та іронічний.

— Якщо ми не допоможемо цьому націоналістові на виборах, куди йому подіти свій націоналізм?

І хоч як опирався і просив пощади Дідеріх, йому довелося написати на аркуші паперу, що він не тільки сам голосуватиме за Будинок профспілок, але й постарається вплинути на близьких йому за поглядами радників. Після цього він похмуро оголосив переговори закінченими і взяв пляшку з пивом із механікових рук. Але Наполеон Фішер підморгнув йому. Взагалі пан доктор може бути задоволений, що має справу з ним, а не з його партійним товаришем, шинкарем Рілле. Бо той агітує за своє власне обрання і не пішов би на компроміс. А в партії думки розділилися; тому Дідеріх має всі підстави через близьку до нього пресу підтримати Фішерову кандидатуру.

— Якби чужі люди, наприклад, Рілле, почали сунути носа до ваших справунків, пане докторе, ви, напевне, були б не дуже втішені. Ми з вами інша річ: нам не вперше ховати кінці у воду.

І він пішов, залишивши Дідеріха з його думками. «Не вперше кінці у воду ховати», — думав Дідеріх, і страх змагався в ньому з гнівом. Це наважився йому сказати цей пес, його власний кулі, якого він кожної хвилини міг викинути на вулицю! Тобто, на жаль, саме цього й не можна; він має рацію, вони ховали кінці у воду. Голандер! Покалічена робітниця! Одна таємниця тягла за собою другу: тепер Дідеріх та його робітник не могли обійтися один без одного не тільки на фабриці, але і в політиці. З більшою охотою Дідеріх зав’язав би стосунки із шинкарем Рілле, але тоді була б небезпека, що Наполеон Фішер з почуття помсти розповість усе, що знає. Дідеріх був змушений ще й допомогти йому проти Рілле. «Але, — він підняв до стелі кулака і потряс ним, — ми ще з ним поговоримо! Я розквитаюся з тобою, хоча б через десять років».

Після цього йому ще довелося відвідати старого Бука і покірно вислухати його чесну й пишномовну балаканину. Зате він став кандидатом партії вільнодумних… «Нецігська газета», яка в теплій статті рекомендувала виборцям доктора Геслінга як людину, громадянина і політика, відразу ж слідом за цим, хоч і дрібнішим шрифтом, гостро повставала проти кандидатури робітника Фішера. Серед членів соціал-демократичної партії — на жаль, це доводиться визнати — чимало-таки ремісників, які мають свої власні майстерні; вона не має потреби нав’язувати радникам, котрі належать до середнього класу, співробітництво із звичайним робітником. Невже, зокрема, доктор Геслінг повинен у надрах міського самоврядування стикатися зі своїм власним механіком?

Ця вихватка буржуазної газети поновила одностайність у лавах соціал-демократів; навіть Рілле мусив підтримати Наполеона Фішера, який з блиском прийшов до фінішу. Дідеріх дістав тільки половину голосів партії, яка його висунула, але його врятували соціал-демократи. Обидва обранці були разом уведені до зібрання. Бургомістр, доктор Шеффельвейс, привітав їх, зазначивши в своєму слові, що, з одного боку, буржуа — людина дії, з другого боку — робітник, що прагне вгору… І вже на найближчому засіданні Дідеріх узяв участь у дебатах.

Обговорювалося питання про каналізацію Геббельхенштрасе. Значна частина старих будинків цього передмістя ще й тепер, наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя, користувалася гноярками, випари яких часом отруювали всю околицю. Побувавши в «Зеленому ангелі», Дідеріх мав нагоду пересвідчитися в цьому. І тепер він енергійно повстав проти побоювань фінансового і технічного характеру, висловлених представником магістрату. Вимоги культури не сміють відступати перед дріб’язковими перешкодами.

— Бути німцем — значить бути культурним! — вигукнув Дідеріх. — Панове! Це сказав не хто інший, як його величність кайзер. А з іншого приводу його величність зволили висловитися: «Свинству треба покласти край». Всюди, де тільки виявляється розмах, перед нами сяє високий приклад його величності, і тому, панове…

— Слава! — крикнув чийсь голос зліворуч, і Дідеріх побачив посмішку Наполеона Фішера. Тоді він випростався і блиснув очима.

— Цілком справедливо! — гостро відповів він. — Саме так я й хотів закінчити. Його величності кайзерові слава, слава, слава!

Розгублена мовчанка; але тому, що соціал-демократи сміялися, праворуч дехто крикнув «слава». Доктор Гейтейфель кинув запитання, чи не є той дивний зв’язок, в який доктор Геслінг поставив особу монарха, образою його величності. Але голова швидко подзвонив. Проте в пресі питання обговорювалось і далі. «Голос народу» твердив, що доктор Геслінг вносить у зібрання радників дух найпідлішого підлабузництва, після чого «Нецігська газета» назвала його промову освіжаючим учинком прямодушного патріота. Однак, що йдеться про особливо значну подію, з’ясувалося лише по тому, як на це відгукнулася берлінська «Локаль-Анцейгер». Газета його величності палко вихваляла відважний виступ нецігського радника, доктора Геслінга. Вона із задоволенням відзначила, що новий, рішучий німецький дух, обстоюваний його величністю, почав проникати і в глиб країни. Настанови його величності додержуються, громадяни прокидаються зі сну, грань між тими, хто за нього, і тими, хто проти нього, стає дедалі різкішою. Побажаймо, щоб якомога більше чесних речників ваших міст пішло за прикладом доктора Геслінга!

Цей номер «Локаль-Анцейгера» Дідеріх уже впродовж цілого тижня носив біля серця, коли одного разу найтихі— шої ранкової години, уникаючи людної Кайзер-Вільгельмштрасе, він задвірками прокрався до пиварні Кляпша, де на нього чекали Наполеон Фішер та його партійний товариш, шинкар