Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс

«…природа моя, з прадідів моїх не дозволяє мені бути зрадником, і зобов’язує мене бути вірним моєму добродійнику».

Це він, Пилип Степанович Орлик, мав тут на увазі Івана Степановича Мазепу і все життя вірно дотримувався цієї клятви. І був сподвижником І. Мазепи і до кінця свого життя залишився вірним своєму патронові і благодійнику та був продовжувачем його справи – боротьби за державний суверенітет України-Гетьманщини.

Він походив з давнього роду чеських баронів Орликів. Одна з гілок якого ще за доби Гуситських воєн (перша половина ХІІ ст.) переселилась до Польщі (до того вони жили в Угорщині й Моравії), а згодом облаштувалися у Литві. Там 11 жовтня 1672 року в селі Касуті під Вільнюсом і народився Пилип Орлик. Юний Пилип досягнув отроцького віку, коли родина переїхала до Києва. Пилипа віддали вчитися до Києво-Могилянської академії, де він, добре на той час знаючи латину та інші мови [34], вивчив ще й українську – та так, що вона йому на все життя стала рідною.

Закінчивши навчання, Пилип на все подальше своє життя залишився в Україні, де й розпочав свою службу канцеляристом, що приведе його до посади генерального писаря в уряді Мазепи, а потім і до гетьманської булави.

Ось так і започаткувався рід українських Орликів.

До речі, зберігся оригінал диплома імператора Фердинанда від 12 липня 1624 року, виданий одному з предків українського гетьмана, – «графові Орликові з Моравії» – в якому, між іншим, пояснюється, що «Орлик слов’янською мовою означає Орла…»

Дружиною його була Ганна – дочка полтавського полковника Павла Герцика. Син Григорій – генерал-лейтенант французької армії.

Всього в родині було семеро дітей.

До всього ж Орлик був ще й письменником, автором багатьох поетичних творів, книг, публікацій, у тім числі й таких як «Алкид Российский» (панегірик І. Мазепі, 1695), «Щоденник мандрівника» (щоденники він писав польською та французькою мовами).

Був блискучим оратором, чудовим співбесідником, філософом – чи, як тоді казали, любомудром.

Після закінчення академії був писарем (секретарем) Київської духовної консисторії. З 1698 року – на гетьманській службі: писар, з 1702-го – старший воєнний канцелярист, керуючий справами гетьманської воєнної канцелярії, з 1706 року – генеральний писар. Повністю підтримував політику гетьмана Мазепи, в тім числі і перехід його на бік шведського короля Карла XII. Виконував усі найважливіші дипломатичні доручення Мазепи.

Автор «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького війська» – пам’ятки політико-правової думки, в якій вперше в європейській традиції закріплено принцип поділу гілок влади.

Перебуваючи в еміграції, більше тридцяти років свого життя присвятив справі боротьби за Українську державу.

Пилип Орлик поставив на карту все і в першу чергу – набутий ним матеріальний достаток, що його він втратив заради втілення в життя великої ідеї Мазепи про незалежну самостійну Українську державу. Ризикуючи життям, він залишався вірним їй і зберіг відданість гетьману під час найтяжчих випробувань.

Після Полтавської катастрофи Орлик, його дружина й родичі пішли за Мазепою у вигнання, долаючи великий і тяжкий шлях до тодішніх володінь Туреччини.

Разом з ним у липні 1709 року прибув до Бендер і залишався вірним помічником гетьмана до останнього його подиху в цьому світі. Після смерті великого гетьмана України Івана Мазепи серед української еміграції постало питання про його наступника. Андрій Войнаровський забрав собі гетьманську скарбницю, але відмовився від посади гетьмана. І погляди всіх звернулися до генерального писаря і найближчого і найвірнішого сподвижника гетьмана Пилипа Орлика.

І Пилип Орлик відчув: гетьманська булава, як гірка чаша, його не мине, тож треба бути готовим взяти на себе турботу за гетьманство в еміграції, а як удасться, то й повернутися під булавою на рідну землю.

5 квітня (за іншими даними, це відбулося на місяць пізніше), поховавши Мазепу, козаки обрали Пилипа Орлика новим гетьманом України – на противагу Іванові Скоропадському, затвердженому на цій посаді Петром І. (Власне, сам Петро I і призначив його «побути гетьманом».)

Новообраного гетьмана Пилипа Орлика відразу ж визнали турецький султан та шведський король – з ними було укладено угоду щодо продовження спільної боротьби з Петром І – аж до повного звільнення України.

Того дня була прийнята перша конституція України, створена Орликом на засадах традиційного козацького права, але водночас і на рівні європейської суспільно-політичної думки доби просвітництва. І хай вона не буде – із зрозумілих причин – втілена в життя, але сам факт її появи в такий трагічний для України час свідчить, що козацька старшина мазепинських часів піднялася тоді вельми високо.

Козаки, які обрали Орлика на гетьманство, схвалили нову конституцію, що починалася урочистою декларацією:

«Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільна від чужого панування!»

Що ж до «гетьманського самодержавства», говорилося в конституції, то вона мала обмежуватися генеральною радою, утвореною з представників козацької старшини, полковників та обраних депутатів від кожного полку. Гетьман повинен був радитися з ними щодо всіх державних прав, тричі на рік скликати сейм (парламент), який мав складатися з полкової та сотенної старшини, депутатів та послів од Війська Запорозького, міст і духівництва України.

Також гарантувалися права і свободи, відповідно до традиційного українського права, людей усіх станів. Мала бути ревізія земельних володінь старшини, що збагатилася в минулі десятиліття шляхом свавільного захоплення ділянок, передбачалося скасування багатьох обтяжливих для селян повинностей та податків. Це була конституція демократична, що ставить її в один ряд з найцікавішими політичними документами XVII–XVIII століття у масштабі цілого світу.

Українська політична еміграція започаткувалася в липні 1709 року, коли після Полтавської битви на підвладних Османській імперії територіях Нижньої Наддніпрянщини зібралася частина козацької старшини, яка пішла за І. Мазепою, а гетьманом українського козацького «уряду у вигнанні» став Пилип Орлик.

На посаді гетьмана Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710) та Кримським ханством (1711, 1712), вжив заходів, щоб підштовхнути Туреччину до війни з Московською державою. Але через складні політичні та інші умови Прутський договір між Туреччиною та Росією щодо Правобережної України не був реалізований. Пилип Орлик переїхав до Швеції, пізніше до Австрії, а згодом до Чехії. З 1722 по 1734 рік жив у Салоніках (Греція), потім у Молдавії. Перебуваючи у політичній еміграції шукав підтримки провідних європейських держав у відновленні самостійної Української держави.

А з України, що її вже й геть придушив переможець битви під Полтавою, надходили вісті все невтішні й невтішні, часом і просто загрозливі. В Україні урядувала не лише гетьманська адміністрація. Після обрання Скоропадського гетьманом на місце Мазепи, цар