Фараон - Болеслав Прус
Надворі почало розвиднюватись. Царевич міцно заснув, а коли прокинувся, першим, кого він побачив, був управитель палацу Сари.
— Ну, як єврейка? — спитав царевич.
— Вона помила ноги своїй новій пані, як ти наказав, повелителю наш, — відповів управитель.
— Чи була вона непокірна?
— Була сповнена покори, але не досить спритна, тому розгнівана пані вдарила її ногою в обличчя…
Царевич здригнувся.
— А що на це Сара?.. — спитав він швидко.
— Впала додолу. А коли нова пані наказала їй іти геть, — вийшла, тихо плачучи…
Царевич почав ходити по кімнаті.
— А як же вона провела ніч?
— Нова пані?..
— Ні!.. — перебив царевич. — Я питаю про Сару…
— Як ти наказав, повелителю, Сара пішла з дитиною в дім для челяді. Там служниці з жалю дали їй свіжу циновку, але Сара не лягла спати, а просиділа цілу ніч з дитиною на руках.
— А дитина?.. — спитав царевич.
— Дитина здорова. Сьогодні вранці, коли єврейка пішла прислужувати новій пані, інші жінки скупали малого в теплій воді, а пастухова жінка, яка теж має немовля, погодувала
його.
Царевич зупинився перед управителем.
— Погано, — мовив він, — коли корова, замість того щоб годувати своє телятко, іде до плуга, а її ще й б’ють києм. Хоч ця єврейка вчинила великий проступок, я не хочу, щоб від цього терпіла її невинна дитина… І тому Сара не буде вже мити ноги новій пані і не терпітиме від неї штурханів. В домі для челяді дай їй окрему кімнату, деякі меблі і їжу, яка потрібна матері, що має немовля. І хай вона спокійно годує свого сина.
— Живи вічно, володарю наш, — відповів управитель і швидко побіг виконувати наказ намісника.
Всі слуги любили Сару і за кілька годин встигли зненавидіти примхливу і крикливу Каму.
Розділ тридцять дев’ятий
Фінікійська жриця небагато щастя принесла Рамзесові.
Вперше ідучи до неї в палац, де раніше жила Сара, він думав, що Кама зустріне його із захватом і вдячністю. Але вона прийняла його майже з гнівом.
— Що це таке? — закричала вона. — Не минуло й півдня, а ти вже повернув свою ласку нікчемній єврейці?!
— Хіба Сара не живе разом із служницями? — відповів царевич.
— Але мій управитель сказав, що вона вже не буде мити мені ноги…
Ці слова викликали в Рамзеса неприємне почуття.
— Я бачу, ти невдоволена, — сказав він.
—Іне буду вдоволена!.. Поки не підкорю цю єврейку!.. — спалахнула Кама. — Поки, прислужуючи мені й стоячи на колінах біля моїх ніг, вона не забуде, що була колись твоєю першою жінкоюігосподинею цього дому! Поки мої слуги не перестануть дивитись на мене з жахомінедовірою, а на неї з жалем…
Рамзес відчув, як щодалі менше подобається йому фінікіянка.
— Камо, — мовив він, — слухай, що я тобі скажу! Якби в моєму домі слуга вдарив у зуби суку, що годує щенят, я вигнав би його… А ти вдарила ногою в обличчя жінку й матір… А в Єгипті, Камо, мати — святе слово.Ісправжній єгиптянин три речі найбільше шанує на землі: богів, фараона і матір…
— О горе мені! — заголосила Кама, кинувшись на ложе. — Це мені нагорода, нещасній, за те, що я зреклася своєї богині… Ще тиждень тому складали мені квіти до ніг і окурювали пахощами, а тепер…
Царевич тихо вийшов з кімнати й одвідав фінікіянку лише через кілька днів. Але знову застав її роздратованою.
— Благаю тебе, повелителю, — вигукнула вона, — подбай трохи більше про мене!.. Бо вже й слуги починають мене зневажати, івоїни дивляться спідлоба, ія боюся, щоб на кухні хтось не отруїв мені страву…
— Я був зайнятий військом, — відповів царевич, — іне міг одвідати тебе…
— Це неправда!.. — сердито сказала Кама. — Ти був учора біля мого ганку, а потім пішов до будинку для челяді, де живе та єврейка… Ти хотів мені показати…
— Годі! — перебив її наступник трону. — Я не був ні біля твого ганку, ні там. Якщо тобі здалося, що ти мене бачила, то це значить, що твій коханець, той мерзенний грек, не тільки не втік з Єгипту, але насмілюється навіть вештатися в моєму саду…
Фінікіянка слухала його з жахом.
— О Ашторет!.. — скрикнула вона раптом. — Рятуй мене! О земле, сховай мене!.. Бо коли той негідник Лікон справді повернувся, мене чекає велике лихо…
Царевич розсміявся, але в нього вже не було терпіння слухати базікання колишньої жриці.
— Заспокойся, — мовив він, виходячи, — і не дивуйся, якщо цими днями до тебе приведуть твого Лікона, зв’язаного, мов шакала. Терпець мій урвався.
Повернувшись до себе, царевич одразу викликав Гірама й начальника поліції Пі-Баста і, розказавши їм, що Лікон, схожий на нього грек, вештається біля палацу, наказав негайно схопити його. Гірам заприсягнувся, що, коли фінікійці об’єднаються з поліцією, грек неодмінно потрапить у їхні руки. Але начальник поліції похитав головою.
— Ти сумніваєшся? — спитав його царевич.
— Так, володарю. В Пі-Басті живе багато побожних азіатів, котрі вважають, що жриця, яка покинула вівтар, заслуговує смерті. Коли цей грек узявся вбити Каму, вони будуть сприяти йому, переховуватимуть і допоможуть втекти.
— Що ти скажеш на це, князю? — спитав наступник трону Гірама.
— Достойний начальник поліції каже мудро, — відповів старий.
— Адже ви звільнили Каму від обітниці! — скрикнув Рамзес.
— За фінікійців я ручуся, — мовив Гірам. — Вони не займуть Каму і ловитимуть грека. Але що робити з іншими прихильниками Ашторет?..
— Я смію думати, — сказав начальник поліції, — що тим часом цій жінці ніщо не загрожує. Якби вона була сміливіша, то могла б принадити грека, і ми зловили б його тут, у палаці вашої достойності.
— Отже, йди до неї, — сказав царевич, — і розкажи про свій план. І якщо спіймаєш того негідника, дам тобі десять талантів.
Коли наступник трону вийшов, Гірам сказав начальникові поліції:
— Начальнику! Я знаю, що тобі відомі обидва способи письма й не чужа жрецька мудрість. Коли хочеш, ти чуєш крізь мури і прозираєш крізь темряву. І через це ти знаєш думки і селянина, який черпає воду з колодязя, і ремісника, який виносить на торг сандалі, і знатного вельможі, що в оточенні своїх слуг почуває себе так безпечно, як дитина в лоні матері…
— Ти кажеш правду, — відповів урядовець, — боги обдарували мене великою прозорливістю.
— Отже, — вів далі. Гірам, — завдяки своїм надзвичайним здібностям ти вже, напевно, здогадався, що храм Ашторет подарує тобі двадцять талантів, якщо ти спіймаєш того негідника, що посмів
