Фараон - Болеслав Прус
— Хто напав на Саргона?
— Лікон, грек, який співає в нашому храмі, — відповіла, стоячи на колінах, фінікіянка.
— Ага!.. Це він співав тоді під твоїм будинком, і він такий схожий на мене…
Гірам схилив голову й поклав руку на серце.
— Ми добре платили цьому чоловікові, бо він дуже схожий на тебе, володарю. Ми думали, що його нікчемна постать зможе тобі придатися на випадок якогось нещастя…
— Вже придалася!.. — перебив наступник трону. — Де ж він? Я хочу бачити цього чудового співака… цю мою живу подобу…
Гірам розвів руками.
— Утік, негідник, — відповів він, — але ми його знайдемо. Хіба що він обернеться на муху або на земляного хробака…
— А мені ти простиш це, пане? — шепнула фінікіянка, спираючись на коліна царевичу.
— Багато що прощається жінкам, — відповів наступник трону.
— А ви не будете мститись мені?.. — тривожно спитала вона Гірама.
— Фінікія, — повільно й багатозначно відповів старий, — найбільшу провину прощає тому, хто здобуде ласку повелителя нашого, Рамзеса, хай він живе вічно!.. А щодо Лікона, — додав він, звертаючись до царевича, — ти матимеш його, володарю, Живого чи мертвого…
Сказавши це, Гірам низько вклонився і вийшов з покою, залишивши жрицю з царевичем.
Кров ударила Рамзесові в голову. Він обняв Каму, що стояла на колінах, і шепнув:
— Ти чула, що сказав достойний Гірам?.. Фінікія простить тобі найбільшу провину!.. Правда, цей чоловік відданий мені… А якщо він так сказав, яку ти знайдеш відмовку?..
Кама цілувала його руки, шепочучи:
— Ти здобув мене… я твоя рабиня… Але зараз не займай мене… вшануй цей дім, який належить божественній Ашторет…
— То ти перейдеш до мого палацу? — спитав, царевич.
— О боги, що ти сказав?! Відколи сонце сходить і заходить, не було ще такого, щоб жриця Ашторет… Але що поробиш! Фінікія, володарю, дає тобі такий доказ шани й любові, якого ніколи не мав жоден з її синів…
— Отже… — перебив царевич, пригортаючи її до себе.
— Тільки не зараз і не тут… — благала вона.
Розділ тридцять восьмий
Довідавшись від Гірама, що фінікійці подарували йому жрицю, наступник трону зажадав, щоб вона якнайшвидше переїхала до його палацу, не тому, що не міг без неї жити, а тому, що це було для нього щось нове.
Та Кама зволікала з переїздом, благаючи царевича, щоб він її не квапив, поки не зменшиться приплив прочан і насамперед, поки не виїдуть з Пі-Баста найзнатніші з них. Якби вона стала при них коханкою царевича, могли б зменшитися прибутки храму, а жриці загрожувала б небезпека.
— Наші мудреці й сановники, — казала вона Рамзесові, — простять мені зраду. Але простий люд накликатиме помсту богів на мою голову, а ти знаєш, володарю, що в богів довгі руки…
— Коли б вони їм не вкоротилися, як вони сунутимуть їх під мій дах, — відрубав царевич.
Проте він не дуже наполягав, бо його турбували в цей час інші справи.
Ассірійські посли, Саргон та Істубар, уже виїхали до Мемфіса, щоб підписати угоду. Водночас фараон зажадав, щоб Рамзес склав йому звіт про свою подорож.
Царевич наказав писарям докладно описати все, що робилося з того моменту, коли він виїхав з Мемфіса, а саме: прийом ремісників, огляд фабрик і полів, розмови з номархами й урядовцями. Відвезти звіт фараонові він доручив Тутмосу.
— Перед лицем фараона, — сказав йому царевич, — ти будеш моїм серцем, і устами. Ось що ти маєш зробити.
Коли найдостойніший Гергор запитає, що я думаю про причини зубожіння Єгипту й фараонової скарбниці, скажи міністрові, щоб він звернувся до свого помічника Пентуера, й той пояснить йому мої погляди так само, як зробив це в храмі божественної Гатор. Якщо Гергор схоче дізнатись, якої я думки про угоду з Ассірією, скажи, що моїм обов’язком є виконання наказів нашого володаря.
Тутмос кивав головою на знак того, що розуміє.
— Але, — вів далі намісник, — коли станеш перед лицем мого батька (хай він живе вічно!) і пересвідчишся, що вас ніхто не підслуховує, впади йому до ніг від мого імені й скажи: «Володарю наш, це каже син і слуга твій, недостойний Рамзес, якому ти дав життя і владу. Причиною нещасть
Єгипту є убуток родючих земель, які засипала пустеля, і убуток людності, що гине від непосильної праці й нестатків. Але знай, о володарю наш, що не меншої шкоди, ніж мор і пустеля, завдають твоїй скарбниці жерці. Бо не лише храми їхні сповнені золота й коштовностей, якими можна було б сплатити всі наші борги, але ще святі отці й пророки мають найкращі маєтки, найпрацьовитіших селян і робітників, а землі — далеко більше, ніж бог-фараон. Це каже тобі син і слуга твій Рамзес, у якого під час усієї подорожі очі були широко розкриті, мов у риби, а вуха насторожені, як в обережного осла».
Царевич зробив паузу. Тутмос повторював у думці його слова.
— Коли ж його святість, — казав далі намісник, — запитає, якої я думки про ассірійців, впади ниць і скажи так: «Слуга твій Рамзес, якщо дозволиш, осмілюється думати, що ассірійці — рослі й міцні воїни і мають чудову зброю, але видно по них, що їх погано муштрують. Саргона супроводжували, певне, найкращі ассірійські воїни — лучники, сокирники й списоносці, — але серед них не було й шести, які вміли б крокувати в ногу в одній шерензі. Списи вони носять криво, мечі в них припасовані абияк, а сокири тримають, як теслі або різники. Одяг на них важкий, їхні сандалі товсті і парять ноги, а щити хоч і міцні, та від них небагато користі, бо самі воїни незграбні».
— Ти кажеш правду, — мовив Тутмос — Те ж саме помітив і я, і те саме чув від наших офіцерів, які доводять, що таке ассірійське військо, яке ми тут бачили, слабший чинитиме опір, ніж лівійські орди.
— І скажи володареві нашому, який нам дарує життя, — вів далі Рамзес, — що вся знать і єгипетське військо обурюються від самої думки, що ассірійці можуть загарбати Фінікію. Адже Фінікія — порт Єгипту, а фінікійці — найкращі мореплавці у нашому флоті. І скажи, що я чув від фінікійців (про це його святість мусить знати краще за мене), ніби Ассірія зараз дуже ослаблена, бо провадить війну на півночі й на сході і, крім того, проти неї вся західна Азія. Якби ми зараз напали на неї, то могли б захопити великі багатства і силу невільників, які допомагали б нашим селянам в
