Фараон - Болеслав Прус
Тутмос виїхав до Мемфіса в місяці паофі (липень — серпень). Ніл почав бурхливо прибувати, через що приплив азіатських прочан до храму Ашторет зменшився. Тутешні люди вийшли на поля, щоб якнайшвидше зібрати виноград, льон і рослину, що дає бавовну. Околиці міста затихли, а в садах храму Ашторет було геть порожньо.
В цю пору царевич Рамзес, вільний від розваг та державних обов’язків, зайнявся своєю любов’ю до Ками. Одного дня він влаштував таємну раду з Гірамом, який з його наказу пожертвував храмові богині Ашторет дванадцять талантів золотом, чудову, вирізьблену з малахіту, статую богині, п’ятдесят корів і сто п’ятдесят мір пшениці. Це був такий щедрий дарунок, що сам верховний жрець храму прийшов до намісника, щоб упасти перед ним ниць і подякувати за ласку, якої, як сказав він, довіку не забудуть люди, що шанують богиню Ашторет.
Залагодивши справу з храмом, царевич покликав до себе начальника поліції Пі-Баста і досить довго розмовляв з ним. А через кілька днів усе місто було вражене нечуваною новиною.
Каму, жрицю Ашторет, викрали, кудись завезли, і вона зникла, мов піщина в пустелі!..
Ця нечувана пригода сталася за таких обставин.
Верховний жрець храму вирядив Каму до міста Сабне-Хетам над Озером Мензалех з пожертвуваннями для тамтешньої каплиці богині Ашторет. Жриця поїхала туди човном уночі, чи то рятуючись від літньої спеки, чи уникаючи цікавих очей та почестей віруючих.
На світанку, коли чотири веслярі, втомлені, задрімали, з прибережних заростей раптом випливло кілька човнів, у яких було повно греків і хеттів; вони оточили човен, в якому була жриця, і викрали Каму. Напад був такий несподіваний, що фінікійські веслярі не вчинили ніякого опору. Жриці, мабуть, заткнули рота, бо вона навіть не встигла крикнути.
Вчинивши таке святотатство, хетти й греки зникли в заростях, щоб потім добратися до моря. Човен храму Ашторет вони перевернули, щоб забезпечити себе від погоні.
У Пі-Басті гуло, як у вулику, всі тільки й говорили про це. Навіть висловлювали здогад, хто вчинив напад. Одні казали, що то був ассірієць Саргон, який пропонував Камі стати його дружиною, якби вона захотіла покинути храм і поїхати з ним до Ніневії. Інші підозрівали грека Лікона, який співав у храмі Ашторет і давно вже палав коханням до Ками. Він був такий багатий, що міг дозволити собі найняти грецьких розбійників, і такий безбожник, що напевне не завагався б, щоб викрасти жрицю.
Звичайно, у храмі Ашторет одразу ж скликали раду найбагатших і найпобожніших віруючих. Рада насамперед ухвалила звільнити Каму від обов’язків жриці і зняти з неї прокляття, що загрожувало їй смертю, якщо вона, слугуючи богині, втратить невинність.
Це було святе і мудре рішення: якщо хтось силою викрав жрицю й позбавив її святості, всупереч її волі, то не годилося її карати.
Через кілька днів, під звуки рогів, у храмі Ашторет оголосили віруючим, що жриця Кама померла і що якби навіть хтось зустрів жінку, схожу на неї, — не має права ні метатись, ні навіть дорікати їй. Бо не вона, не жриця, покинула богиню, а її викрали злі духи, які за це будуть покарані.
Того самого дня достойний Гірам відвідав царевича Рамзеса і підніс йому в золотій скриньці пергамент, покритий печатками жерців і підписами найзнатніших фінікійців.
Це був вирок духовного суду Ашторет, який звільняв Каму від обітниці і знімав з неї прокляття богів, якщо вона зречеться жрецького сану.
З цим документом, коли зайшло сонце, Царевич пішов до одного самотнього будиночка в своєму саду. Він непомітно відчинив двері, піднявся на другий поверх і зайшов до невеличкого покою.
При світлі різьбленого світильника, в якому горіла запашна олія, він побачив Каму.
— Нарешті! — вигукнув він, подаючи їй золоту скриньку. — Ось тобі все, чого ти хотіла!
Фінікіянка була дуже збуджена, очі її палали. Вона схопила скриньку і, оглянувши її, кинула на підлогу.
— Ти думаєш, вона золота?.. — сказала Кама. — Я віддам своє намисто, що ця скринька мідна й лише покрита зовні тонкою позолотою!..
— Це ти так вітаєш мене? — спитав царевич здивовано. — Бо знаю своїх братів, — відповіла вона. — Вони підробляють не тільки золото, а й рубіни, й сапфіри.
— Камо… — перебив її наступник трону, — але ж у цій скриньці — твоя свобода…
— Яка там свобода!.. — вигукнула Кама. — Я нудьгую й боюся… Сиджу тут уже чотири дні, як у в’язниці…
— Тобі чогось не вистачає?
— Мені не вистачає світла… повітря… сміху… співів… людей… О мстива богине, як тяжко ти мене караєш!..
Царевич слухав здивований. У цій розлюченій жінці він не міг впізнати тієї Ками, яку бачив у храмі, тієї Ками, до якої линув пристрасний спів грека.
— Завтра, — мовив царевич, — ти зможеш вийти до саду. А коли ми поїдемо до Мемфіса і до Фів, будеш розважатися, як ніколи… Глянь на мене. Хіба я не кохаю тебе і хіба для жінки мало честі, якщо вона належить мені?..
— Так, — відповіла вона примхливо, — але ж у тебе було їх до мене чотири…
— Тебе я кохаю найдужче….
— Якби ти мене кохав найдужче, ти б зробив мене першою, поселив би мене в палаці, який займає та… єврейка Сара, і дав би варту мені, а не їй… Там, перед статуєю Ашторет, я була найперша… Ті, що складали почесті богині, стаючи перед нею на коліна, дивились на мене… А тут що?.. Вояки барабанять і грають на флейтах, урядовці складають руки на грудях і схиляють голови перед домом єврейки…
— Перед моїм первородним сином, — перебив її нетерпляче царевич, — а він не єврей…
— Ні, єврей!.. — крикнула Кама. Рамзес схопився з місця.
— Ти збожеволіла! — мовив він, раптом заспокоївшись. — Хіба ти не знаєш, що мій син не може бути євреєм…
— А я тобі кажу, що він єврей!.. — кричала Кама, стукаючи кулаком по столику. — Він єврей, як його дід, як його дядьки,
і звуть його Ісаак…
— Що ти сказала, фінікіянко? Ти хочеш, щоб я тебе вигнав!..
— Добре, вижени мене, якщо брехня вийшла з моїх уст… Але якщо я сказала правду, вижени ту… єврейку разом з її приплодом, а палац віддай мені. Я хочу, я заслуговую на те, щоб бути першою в твоєму домі. Бо
