Молоко з медом - Іоанна Ягелло

Проте найгіршим було не обличчя. Лінка знала, що коли перестане годувати, то буде легше набрати вагу. Із тілом виявилося гірше. Груди більше не були такими пружними, як раніше, до того ж, їх укривали червоні розтяжки, які виглядали так, наче під ними текла вулканічна лава. Мама втішала Лінку, що вони збліднуть, але їй важко було в це повірити. Іще гіршим здавався живіт. Варто було його стиснути — і він набував вигляду дивної екзотичної губки з коралового рифу. Її тіло було потворним, і Лінка не думала, що це колись зміниться. Вона вважала це несправедливим. Що Адріан теж мав дитину, але це ніяк не вплинуло на його зовнішність. Він не став через це потворнішим. Якби вони ще були разом, Лінка б із цим змирилася. Зрештою, якщо вагітність і пологи її так змінили, то чого б вона мала соромитися батька дитини. А так… Іноді думала, що якби в неї хтось був… Якби, наприклад, Оскар… Але ж вона боялася б перед ним навіть роздягнутися. Якщо хтось побачить її голою, то вже ніколи не закохається.

Тепер, після випускних, Лінка думала про це дедалі частіше. Бо стрес та емоції якось попустили, залишалося хіба що чекати на результати.

Усі випускники почувалися як особи, позбавлені громадянства, геть усі. Може, Лінка найменше з них, бо найбільше думала зараз про дитину. Але решта ні. Після іспитів усім залишалося очікування. Без результатів. Вони зависнули мов на нічийній землі, уже не школярі, але ще не студенти, ніхто…

— Ніколи в житті я ще не почувалася такою безпорадною, — сказала Наталія. — Ми завжди до чогось належали. Коли я закінчувала початкову школу, то було вже відомо, до якої гімназії хочу піти. Навіть, якби я туди не потрапила, завжди були інші. Не існувало варіантів, щоб хтось нікуди не пішов. Щодо ліцею — тут теж був якийсь вибір, хоч би й між поганим і ще гіршим, але він був! А тепер… Жодних гарантій.

— Ніякісіньких, — підтвердив Азор. — Та, мабуть, у цьому й полягає доросле життя, хіба ні? У тому, що немає жодних гарантій?

— Ну, не знаю. Серйозно? Ти що?

— Нічого. Не вступиш — то підеш десь працювати, перечекаєш. Але, зрештою, у тебе ж заможні батьки. Є приватні виші. Я не знаю… Скажу тобі, що мені взагалі не хочеться більше вчитися.

— Ні? Що ти кажеш? А що ти хотів би робити?

— Ти ж знаєш. Я хочу стати журналістом. Але таким… справжнім. А не вивчати впродовж п’яти років різну дурню. Це професія, яку опановуєш через досвід.

— Ні-і-і. Магістром однаково мусиш бути, інакше повна лажа, хіба ні?

— Та воно наче так. Проте, якщо хтось доможеться справжнього успіху, ніхто й не питатиме про його дипломи. От, у чому справа. Розумієш?

— Ага, але дехто потім показуватиме пальцем…

— Хіба що вороги. Фани ніколи цього не зроблять. А як спроможешся на щось важливе, то матимеш їх багато, і вони тебе підтримуватимуть.

Вони сиділи на березі Вісли. Азор і Наталія.

Раптом Наталія почула сигнал есемески.

Привіт, ми біля Вісли з Ганкою. Збираємося тут всі посидіти, прийдеш?

— Від кого це? — поцікавився Азор.

— Від однокласника.

— І що? Він собі отак запросто до тебе пише? Хто це такий?

— Знову починаєш?

— Що він написав? Покажи, — і спробував вихопити мобілку з її рук.

— Припини! Ти що, геть здурів? Справді. Пише, що вони десь збираються посидіти…

— І ти, певна річ, підеш?

— Певна річ, — Наталія підвелася. — Піду. Азоре, я тебе попереджала. Я не твоя власність. І можу спілкуватися, з ким захочу. А тобі треба подумати про свою поведінку. Па!

І пішла, залишивши його із двома відкоркованими пляшками пива.

Кретин! Ідіот! Дебіл!

Їй здавалося, що в неї болить серце. Наталія так хотіла, щоб усе було по-іншому. Але ні. Азор виявився хворобливо ревнивим. Іноді це ставало дуже помітним. Досить було їй на когось глянути. Чи комусь до неї написати. Згодом усе влягалося, коли він розумів, що йому ніщо не загрожує. Але їй це набридло. Просто набридло. Вона завжди була йому вірною й не заслуговувала на таке ставлення. Звичайно, що вона його кохала. Наталії було з ним добре, але постійні підозри її виснажили. Написала до Ганки.

Де ви?

Вони виявилися так близько, що Наталія аж засміялася. Біля мосту, але з іншого боку, лівого, тобто ближче «до міста».

Наталія подалася до мосту Понятовського. Вона й не підозрювала, що Азор іде слідом, на відстані кількох метрів.

Останнім часом на пляжах і набережній над Віслою буквально роїлося від людей. Причому на обох берегах. Вогнища, грилі або й просто посиденьки на широких східцях, що вели вниз, до річки. Увечері тут збиралося стільки людей, що можна було отримати якусь юрбофобію. І скрізь зім’яті бляшанки, порожні пляшки, недопалки. Гучна музика з барів і люди, які намагалися крізь неї докричатися одне до одного. Лівий берег був, на думку Наталії, набагато гіршим. Більше галасу, сміття, людей напідпитку. З боку Праги було спокійніше, люди сиділи довкола вогнищ і не створювали такої тисняви.

— Привіт! — вона справді зраділа, угледівши їх. Зустрічаючись з Азором, Наталія перестала бачитися будь з ким зі свого класу. Ганка на неї майже образилася, бо Натка ніколи не знаходила для подруги часу. Наталія зітхнула. Загалом, кохання не таке вже й чудове. Ну, гаразд, звісно, секс — штука класна, але крім нього… Усі ці проблеми, суперечки… Адже й із Марціном вони часто сварилися. Постійно було щось не так. Як не одне — то інше.

Сиділи на східцях біля куща, за яким якраз хтось дзюрив. Наталія обвела їхнє місце неприхильним поглядом. Може, переконати їх піти деінде?

— Привіт! Очам не вірю! Ти таки прийшла?! Так швидко приїхала?

— Байдаркою припливла. А що, кращого місця не було, ніж біля цього нужника на природі?

— Ні! Це взагалі диво, що ми бодай якесь місце знайшли. Ти тільки глянь, що тут відбувається!

— Та бачу. На тому березі спокійніше. Я була там з Азором. Але ми посварилися.

— Цікаво, через що. Дивний якийсь цей твій хлопець. Невже треба отак без кінця сваритися?

— Він дуже ревнивий.

— А є причина? — поцікавився Сташек.

— Ну, знаєш… — пожартувала Наталія.

Вона не усвідомлювала, що саме зробила величезну помилку. Невинний жарт виявиться найгіршим, що вона сказала в житті, бо раптом почувся галас, і Наталія побачила темну тінь, яка кинулася на них згори, точніше, просто на Сташека. Спершу дівчина не могла зрозуміти, що відбувається, але швидко впізнала