Лазарит - Симона Вілар
Де Шампер спробував приховати посмішку.
– Із дозволу вашої величності, я ризикну заперечити. Рrimo,[116] – маршал загнув палець, – дочка імператора Синк… Синклітікія, – він затнувся, вимовляючи незвичне грецьке ім’я царівни, – вельми своєрідна молода дама з такою репутацією, що далеко не кожен лицар, який дбає про свою честь, забажає назвати її дружиною. А secundo,[117] хоч хто став би її чоловіком, із таким тестем він довго не проживе. Він може ґвалтовно загинути на полюванні в горах чи захоче поплавати на галері навколо острова, а його судно раптом розіб’ється об скелі. Чи мало трагічних випадків може чатувати на людину!
Дивлячись і далі на місто, Річард замислився. Під фортечним муром, складеним із брил рожевого піщаника, тулилося безліч лавок, лотків, торговельних складів, у заході сонця полум’яніли бані церков.
– Я неодмінно подумаю про те, що ви сказали, сер, – нарешті мовив він.
– І зауважте, королю: ворогів краще мати чесних, аніж честолюбних. А Ісаак скажено честолюбний. Невипадково він проголосив себе ні багато ні мало, а імператором. І нічиєї влади над собою не терпітиме.
– Краще мати чесних ворогів… – замислено повторив Річард. – А що ви скажете про султана Саладіна, месіре?
– Хай Бог милує! – відсахнувся де Шампер. – Невже ви, шановний, як і Філіп Французький, вважаєте його чесним супротивником?
Обличчя короля набуло бундючного виразу.
– Весь світ каже про Салах ад-Діна як про людину шляхетну. Хоч він і прихильник учення свого лжепророка, але його вчинки свідчать: у душі він істинний лицар. Згадайте, як повівся Саладін, побачивши Єрусалим!
Вільям відвів погляд, ледве стримавши розчароване зітхання.
Он воно як… Благородний король Річард, який переміг в Європі всіх ворогів і навіть власного батька, нарешті, знайшов достойного супротивника. Яке поле для подвигів – битва з рівним за силою та шляхетністю суперником! Для англійського Лева це щось на кшталт красивого турнірного герцю, про який згодом складатимуть балади, а зараз, затамувавши подих, за ним стежить увесь світ…
– Ваша величносте, – стиха промовив маршал. – Здалеку людина завжди здається більшою, ніж насправді. Чутки, що їх поширюють про султана, невірні, безумовно, викликають до нього зацікавлення, а здобуті ним перемоги принесли Саладіну славу полководця. Але я давно живу у Святій землі, присвятивши служінню ордену все своє життя, і ще не забув, яким прекрасним було Єрусалимське королівство до того, як туди вторглися султанові воїни. Нині весь цей край перетворено на пустелю: тут знову господарюють розбійники-бедуїни, яким байдуже, кого грабувати – мусульман чи християн; поля спустошені й висохлі, адже невірні, сповнені відрази до всього, що створили християни, зруйнували акведуки й засипали зрошувальні канали. Усіх бід неможливо перелічити. Король Ґвідо де Лузіньян красномовніший і може докладно розповісти вам про те, що занапастила й знищила Саладінова армія… Але ви обмовилися про шляхетність султана, яку він виявив при взятті Єрусалима, і я хочу уточнити, як усе було насправді. Прийшовши під стіни Святого міста, султан, як завжди, оголосив: він не помилує жодної живої душі, і тоді до нього на перемовини вирушив Баліан Ібелінський, щоб вирішити долю міста…
Маршал замовк, угледівши на алеї веселий натовп гостей, серед яких була його сестра, оточена молодими лицарями. Вона весело сміялася, перейнята цієї миті філософією П’єра Абеляра. Побачивши короля з маршалом тамплієрів, молодь вирушила було до них, але Річард коротко махнув рукою, даючи зрозуміти, що не бажає, щоб їх тривожили. А потім знову повернувся до Вільяма.
– Я чув, що Баліан де Ібелін повівся щонайдостойніше, наважившись на перемовини із Саладіном.
– Безперечно, государю. У Єрусалимі на той момент було тільки двоє опоясаних лицарів,[118] а сам барон прибув туди лише, щоб забрати в безпечне місце свою дружину Марію Комнін. Але мешканці міста зібралися біля його будинку й почали вмовляти сера Баліана захистити їх від навіженого султана, і барон таки наважився. Я й зараз переконаний, що він сподівався відстояти Святий град, саме тому й почав квапливо посвячувати містян, які здатні були тримати меч, у лицарі, беручи з них клятву до останньої краплі крові захищати Гроб Господній.
– Та хіба можна було втримати Єрусалим після такого султанового тріумфу в битві при Хаттіні?
Річард хвилювався. Вільям де Шампер важко зітхнув.
– Бачте, ваша величносте, після поразки при Хаттіні піддані Єрусалимського королівства сильно занепали духом. Це й не дивно – адже вони в один момент утратили військо, здатне їх захищати. Тому й замки Святої землі здавалися комонникам Саладіна без бою. Я тоді був далеко, обороняючи Аскалон, але досі мені гірко, що не зміг потрапити у Святий град перед його падінням. Присягаюся спасінням душі, це брехня, що перед султаном не може встояти жодна фортеця. Попри славу полководця й прізвисько «Меч ісламу», султан зовсім не завжди володіє ситуацією та приймає правильні рішення. Зокрема, так сталося й тоді, при стінах Єрусалима…
Не звинувачуватиму тих, хто проливав там кров, але дозволю собі поміркувати про ті події. Ось дивіться: до Хаттіна Саладін не зумів узяти фортецю Крак де Шевальє, зазнав невдачі і в Магрибі, не ризикнув атакувати замки своїх ворогів асасинів та змушений був укласти з ними угоду. Але після Хаттіна, коли невірних надихнула поразка християн, усі еміри приєдналися до султана й разом пішли з ним відвойовувати Святий град. Ніколи ще в Саладіна не було такого численного війська, він готовий був на все задля досягнення мети, хоча перед тим не зміг узяти ні Тир, ні Триполі. Нащо йому тривала облога цих приморських міст, які вперто опиралися, коли перед ним був Єрусалим! Тому він вирушив туди, а прибувши під стіни Святого міста, як я вже казав, звелів оголосити, що не збирається жаліти навіть мирних мешканців, адже точнісінько так чинили й перші хрестоносці. Однак Баліан де Ібелін зумів переконати султана – за це йому честь і хвала!
І от що відповів барон: якщо султан пристане на умови здачі міста, які висунули його захисники, усі, без винятку, мешканці Єрусалима битимуться до останнього. Але ще до падіння міста буде страчено всіх тамтешніх мусульман – а їх там понад п’ять тисяч, також буде зруйновано священну для всіх послідовників Пророка Аль-Аксу та решту святинь невірних. Самі бачите: те, що про Саладіна ходить поголос як про милосердну людину, – вимушений крок під тиском
