Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
Зосереджений рух, почавшись уранці в головній квартирі імператорів і давши поштовх усьому дальшому рухові, був схожий на перший рух серединного колеса великого вежового годинника. Повільно рушило одно колесо, повернулося друге, третє, і все швидше і швидше завертілись колеса, блоки, шестерні, почали грати куранти, вискакувати фігури і розмірено стали просуватися стрілки, показуючи результат руху.
Як у механізмі годинника, так і в механізмі воєнної справи, однаково нестримний до останнього результату раз заданий рух і так само байдуже непорушні, за мить до передачі руху, частини механізму, до яких ще не дійшло. Свищуть на осях колеса, чіпляючись трибами, шиплять від швидкості обертання блоки, а сусіднє колесо таке ж саме спокійне і непорушне, наче воно сотні років готове простояти їв цій непорушності; та настала мить — зачепив важіль, і, скоряючись рухові, тріскотить, обертаючись, колесо і зливається в одну дію, результат і мета якої йому незрозумілі.
Як у годиннику результат складного руху незчисленних коліс та блоків є лише повільний і врівномірений рух стрілки, що показує час, так і результатом усіх складних людських рухів цих ста шістдесяти тисяч росіян і французів — усіх пристрастей, бажань, каяття, принижень, страждань, поривів гордості, страху, захвату цих людей — був тільки програш Аустерліцького бою, так званого бою трьох імператорів, тобто повільне пересування всесвітньо-історичної стрілки на циферблаті історії людства.
Князь Андрій цього дня чергував і невідлучно перебував при головнокомандуючому.
О шостій годині вечора Кутузов приїхав до головної квартири імператорів і, недовго пробувши в государя, пішов до обер-гофмаршала графа Толстого.
Волконський скористався цим часом, щоб зайти до Долгорукова довідатись про подробиці справи. Князь Андрій почував, що Кутузов чимсь розстроєний і незадоволений, і що з нього незадоволені в головній квартирі, і що всі особи імператорської головної квартири дотримуються з ним тону людей, які знають щось таке, чого інші не знають; і тому він хотів поговорити з Долгоруковим.
— Ну, здрастуйте, mon cher, — сказав Долгоруков. Він сидів з Білібіним за чаєм. — Свято на завтра. Що ваш старий? не в настрої?
— Не скажу, щоб був не в настрої, але йому, здається, хотілося б, щоб його вислухали.
— Та його слухали на військовій раді і слухатимуть, коли він говоритиме до діла; але баритися й чекати чогось тепер, коли Бонапарт більше за все боїться генерального бою, — неможливо.
— До речі, ви його бачили? — сказав князь Андрій. — Ну, що Бонапарт? Яке враження він справив на вас?
— Так, бачив і переконався, що він боїться генерального бою більш за все на світі, — повторив Долгоруков, очевидно, цінуючи цей загальний висновок, який він зробив зі свого побачення з Наполеоном. — Якби він не боявся бою, для чого б йому було вимагати цього побачення, провадити переговори і, головне, відступати, тимчасом як відступ так суперечить усьому його методові війни? Повірте мені: він боїться, боїться генерального бою, його час настав. Це я вам кажу.
— Але розкажіть, як він, що? — знову спитав князь Андрій.
— Він людина в сірому сюртуку; він дуже бажав, щоб я казав йому «ваша величність», але, на прикрість свою, не одержав від мене ніякого титулу. Ось яка це людина, і більш нічого, — відповів Долгоруков, оглядаючись з усмішкою на Білібіна.
— Незважаючи на мою цілковиту пошану до старого Кутузова, — говорив він далі, — гарні були б ми всі, чогось чекаючи і тим даючи йому нагоду втекти або обдурити нас, тимчасом як тепер він напевно в наших руках. Ні, не треба забувати Суворова і його правила: не ставити себе в становище атакованого, а атакувати самому. Повірте, на війні енергія молодих людей часто вірніше показує шлях, ніж уся досвідченість старих кунктаторів.
— Але в якій же позиції ми атакуємо його? Я був на аванпостах сьогодні, і не можна зробити висновку, де він саме стоїть 8 головними силами, — сказав князь Андрій.
Йому хотілося висловити Долгорукову свій план атаки, який він склав.
— Ах, це цілком однаково, — швидко заговорив Долгоруков, встаючи й розгортаючи карту на столі. — Всі випадки передбачено: якщо він стоїть біля Брюнна…
І князь Долгоруков швидко й неясно розповів план флангового руху Вейротера.
Князь Андрій почав заперечувати й доводити свій план, який міг бути однаково хорошим з планом Вейротера, але мав ту ваду, що план Вейротера був уже схвалений. Тільки-но князь Андрій почав доводити невигоди того й вигоди свого, князь Долгоруков перестав його слухати й неуважно дивився не на карту, а на обличчя князя Андрія.
— А втім, у Кутузова буде сьогодні військова рада: ви там можете все це висловити, — сказав Долгоруков.
— Я це і зроблю, — сказав князь Андрій, відходячи від карти.
— І про що ви турбуєтесь, панове? — сказав Білібін, який досі з веселою усмішкою слухав їх розмову і тепер, очевидно, збирався пожартувати. — Буде завтра перемога чи поразка, слава російської зброї застрахована. Крім вашого Кутузова, нема жодного начальника колони — росіянина. Начальники: Herr general Wimpfen, le comte de Langeron, le prince de Lichtenstein, le prince de Hohenloe et enfin Prsch… prsh… et ainsi de suite, comme tous les noms polonais[369].
— Taisez vous, mauvaise langue [370], — сказав Долгоруков. — Неправда, тепер уже два росіянина: Милорадович і Дохтуров, і був би третій, граф Аракчеєв, та в нього нерви слабкі.
— Однак Михайло Іларіонович, я думаю, вийшов, — сказав князь Андрій. — Бажаю щастя і успіху, панове, — додав він і вийшов, потиснувши руки Долгорукову й Білібіну.
Повертаючись додому, князь Андрій не міг стриматися, щоб не спитати Кутузова, який мовчазно сидів біля нього, про те, що він думає про завтрашній бій.
Кутузов суворо подивився на свого ад'ютанта і, помовчавши, відповів:
— Я думаю, що бій буде програно, і я так сказав графу Толстому і просив його переказати це государеві. Що ж, ти думаєш, він мені відповів? Eh, mon cher général, je me mêle de riz et des côtelettes mêlez vous des affaires de la guerre [371]. Так… Ось що мені відповіли.
XII
О десятій годині вечора Вейротер зі своїми планами переїхав на квартиру Кутузова, де й було призначено військову раду. Усіх начальників колон було викликано до головнокомандуючого, і, крім князя Багратіона, який відмовився приїхати, усі з'явилися на призначену
