Віднайдений час - Марсель Пруст
Ми багато говорили про Робера, Жільберта відгукувалася про нього з пієтетом, ніби Робер належав до вищих істот і ніби їй залежало на тому, аби показати мені, що вона подивляла його і розуміла. Ми згадували його погляди на ратне мистецтво (він-бо часто повторював їй те, що викладав мені у Донсьєрі й пізніше), ці погляди нерідко і в цілому ряді питань знаходили підтвердження в останню війну.
«Просто бракує слів, щоб передати, як вражають мене тепер і вражали під час війни найменші подробиці, про які він згадував мені у Донсьєрі. Останні слова, сказані мені, перед тим, як ми розлучилися назавше, були про те, що він чекає від Гінденбурґа, наполеонівського генерала, баталії наполеонівського типу, покликаної відтяти одне від одного двох союзників, якщо не зраджує мене пам’ять, англійців і нас. Не минуло й року після Роберової загибелі, як критик, якого Ро-бер підносив до небес і який, очевидно, справив величезний вплив на його воєнні ідеї, пан Анрі Біду, відзначив, що наступ Гінденбурґа в березні 1918 року був «баталією розколу супротивника, зосередженого на одній лінії проти двох супротивників, маневр, який вийшов у цісаря 1796 року на Апеннінах, але провалився 1815 року в Бельгії. А перед тим Робер порівнював битви із п’єсами, де не завше легко зрозуміти, чого хотів автор, адже дорогою він сам не раз міняв свої плани. Що ж до згаданого німецького наступу 1918 року, то Робер навряд чи згодився б з інтерпретацією пана Біду. Послухати бодай інших критиків: вони гадають, ніби успіхи Гінденбурґа на Ам’енському напрямку, а потім вимушене тупцяння, нові його успіхи у Фландрії і нове тупцяння, випадково зробили Ам’єн і Булонь цілями, яких він не ставив перед собою спочатку. Кожен може прочитати п’єсу по-своєму: є такі, хто бачить у цьому наступі заповідь блискавичного маршу на Париж, а іншим тут вважаються безладні удари тараном із метою розгромити англійське військо. І навіть якщо накази воєначальника суперечать тій чи тій концепції, критикам завжди вільно сказати, як Муне-Сюллі відповів Кокленові на його запевнення, що «Мізантроп» не та сумна драма, якою той хотів би її бачити (бо Мольєр, як засвідчують сучасники, давав їй комічну інтерпретацію, викликаючи вибухи сміху): «Ну що ж, виходить, Мольєр помилявся».
«А ви пам’ятаєте, що він казав про літаки? У нього був такий чудовий вислів: «Кожне військо повинне бути стооким Арґусом». Овва, він не побачив, як справдилися його слова!» — «Ба ні, таки побачив, — відповів я, — у битві над Сом-мою; він чудово знав, що в ній спершу осліпили супротивника, вийнявши йому очі, тобто знищили літаки та аеростати на припоні». — «Авжеж! — А що відтоді, як стала жити тільки розумом, Жільберта набралася педантизму ерудитки, то вона додала: — І він обстоював повернення до старих методів. Чи знаєте ви, що в цю війну месопотамські походи (свого часу вона, мабуть, це чи не вичитала у статтях Брішо) до цяти нагадували відступ Ксенофонта? Аби перевезтися з Тигру на Ев-фрат, англійська зверхня команда послуговувалася белонами, себто довгими вузькими човнами, тамтешніми гондолами, відомими ще старожитнім халдеям». Завдяки цим словам до мене дійшло, що таке застій старовини — старовина застигає у тих чи інших місцях внаслідок якогось особливого тяжіння, нерухоміє і довгий час не змінюється, заперечуючи саму себе.
«Мені здається, він устиг помітити одну особливість війни, — сказав я їй, — а саме, що війна — це щось людське, що вона переживається як любов чи ненависть, що її можна переповідати як роман, а отже, якщо хтось почне доводити, що стратегія — наука, це не допоможе йому зрозуміти війну, бо характер війни не стратегічний. Ворог не знає наших планів, так само як невгадні нам наміри коханої жінки, та й своїх власних планів ми, напевно, не знаємо. Чи планували німці, наступаючи в березні 1918 року, здобути Ам’єн? Ми не маємо жодного уявлення. Може, вони не мали його й самі, а на їхній задум вирішальний вплив справили події, пов’язані з просуванням на захід, на Ам’єн. Навіть припускаючи, що війна наука, все одно її мається зображувати так, як Ельстір малював море, заходячи з іншого боку, з боку ілюзій та вірувань, корегованих потроху, в дусі Достоєвського, коли той описує чиєсь життя. А втім, як мовиться, і сліпому видно, що війна вимагає не так стратегії, як медицини, і, як у медицині, в ній трапляються непередбачені випадки, яким клініцист міг би запобігти, такі, скажімо, як російська революція.
А проте, визнаю: завдяки тому, що я читав у Бальбеку, коли Робер був поруч, мене вразило не так те, що під час французької кампанії я віднайшов шанці пані де Севіньє, як те, що на Сході у зв’язку з облогою Кут-ель-Амари (Кут-лемір, «як ми вимовляємо Во-ле-Віконт і Байо-Левек», — сказав би ком-брейський кюре, якби дійшов у своїй етимологічній жадобі ще й до східних мов) я побачив, як разом із Багдадом зринає назва і Басри, безліч разів згадувана в «Тисячі й одній ночі», Басри, куди в добу каліфів — задовго перед появою генерала Таусенда і генерала Ґорінджера — мандрує щоразу, як покине Багдад чи в Багдад повернеться, як відпливе від берега чи на нього зійде, Синдбад-Мореходець.
Протягом усієї розмови Жільберта говорила про Робера із шаною, яка, здавалося, радше стосувалася мого давнього приятеля, ніж її померлого мужа. Вона немов хотіла сказати: «Знаю, як ви ним захоплювалися. Можете бути певні: я зрозуміла його винятковість». А проте любов, якою вже напевно не зігрівався її спогад, либонь, іще була опосередкованою причиною певних особливостей її теперішнього життя. Так Жільберта тепер була нерозлийвода з Андре. Хоча Андре починала, надто завдяки чоловіковому талантові й своєму власному глуздові, проникати, якщо й не в середовище Ґермантів, то принаймні в незрівнянно елегантніші сфери, аніж світ, де вона бувала досі, все ж усі дивувалися, що маркіза де Сен-Лу рачила стати її найкращою подругою. Вся справа, мабуть, була в Жільбертиному нахилові до того, що вона вважала за артистичне життя, і в безперечному її занепаді як великосвітньої дами. Таке тлумачення здається мені правдивим. Проте мені спала ще й інша думка, і то дуже переконлива: образи, що ми споглядаємо, хоч би де вони громадилися, це загалом відбиття або певний хитромудрий наслідок першого, досить відмінного, хай і симетричного, угруповання інших образів,
