Безмірна залежність - Лола Астра

«Як сильно ти за мною сумуєш? Хочу цілувати тебе всю», — написав мені Ілля, і я зрозуміла, що він налаштований на грайливий лад. Знову лише одними словами Ілля довів мене до піку насолоди. Він завжди вмів зводити мене з розуму. Після цього він одразу мені зателефонував.

— Маковцева, — прошепотів він, — я не можу, я так тебе кохаю. Ти така неймовірна, навіть коли виносиш мені мозок.

Побачивши Іллю таким, я одразу заспокоїлася.

— Правда? — запитала я.

— Звичайно. Ти зводиш мене з розуму. Я довго без тебе не зможу, ти, безумовно, будеш мені потрібна влітку: буде спекотно, на тобі буде коротенька спідничка — о, це неймовірно!

Чи означало це, що Ілля планує нашу наступну зустріч влітку? Я могла про це тільки мріяти.

— Пробач, мене сьогодні щось понесло, я почала нервувати. Добре, що ти скоро поїдеш, і ми не будемо декілька тижнів спілкуватися. Нам потрібно відпочити. Я знову починаю забагато думати про тебе, з цим потрібно боротися.

— До речі, Олена якось дізналася, що ти була в мене, тому я і запитав тебе про фото.

— О, ні! — я схопилася за голову. — Тепер мені варто очікувати купу гидот.

— Та не хвилюйся! Просто в чорний список додавай і все.

— Але як вона могла дізнатися? І як ти дізнався про це?

— Вона розмовляла з Алісою і сказала їй, що знає про нашу зустріч. Це ж Олена — у неї безліч номерів, лівих аккаунтів в інтернеті. З твоїх фотографій зрозуміла, напевно.

— А тепер мені дійсно страшно, — сказала я приречено.

— Чого ти? Недобре, звичайно, вийшло. Скоро Новий рік, не хочеться, щоб у когось свято було зіпсоване.

— Так, — відповіла я, не зовсім розуміючи, кого саме Ілля має на увазі, але вирішила не зациклюватися на цьому. — Ти вже готуєшся до поїздки?

— Починаю. Сьогодні шнапс купив, — відповів Ілля, встаючи з ліжка, — зараз покажу.

— Прикольно, — сказала я, розглядаючи пляшки, — гадаю, їм сподобається.

– І я так вважаю, тому що віскі, коньяк — це банально. Хочу ще собі черевики теплі купити, а то у мене тільки кросівки, а Тюмень — це не Мюнхен.

— Покажеш потім, що придбав.

— А ще я зробив для тебе фотосесію, — Ілля мило посміхнувся, — зараз надішлю.

У мене щелепа відпала, коли Ілля надіслав мені фото, на яких він лежав у ліжку в моїх трусиках. Виходить, він їх у мене вкрав! Виглядав він дуже кумедно, і я одразу зрозуміла, що ці фото, безперечно, будуть моїми найулюбленішими.

Ми чудово поспілкувалися, обговорюючи його майбутню поїздку і запевняючи одне одного у вічній любові. Ми були разом, однією командою. Він все мені пояснив, розвіяв усі сумніви, і тепер я хвилювалася тільки через те, що він не попрощається зі мною, коли поїде. Орієнтовно, квиток у нього був куплений на середу, але точно я не знала і боялася, що він просто зникне.

Тому коли наступного дня, в понеділок, він так і не написав, я почала хвилюватися ще сильніше. Розумом усвідомлювала, що він зайнятий, готується до від'їзду, але важко було контролювати емоції. Я постійно слухала пісні, які Ілля вмикав мені в Німеччині, і плакала. Чому я не могла насолоджуватися життям без Іллі, звідки така залежність? Зі мною ніколи не відбувалося нічого подібного. Чи є в цьому моя провина чи поведінка Іллі на мене так впливала?

У вівторок я майже панікувала. Не знала, як бути: писати йому самій чи чекати звісточки. А раптом він просто полетить і місяць від нього не буде звісток? Ілля сказав, правда, що у його батьків є інтернет, іноді він буде на зв'язку й обов'язково привітає мене з Новим роком, але я так хотіла, щоб три тижні ми провели одне без одного. Нам багато чого потрібно було осмислити, а мені треба було ще й позбутися цієї клятої залежності.

У будь-якому випадку, мені було так погано, що я почала писати всім своїм друзям, які знали про наші з Іллею відносини, і питала їхніх порад. Але ніхто з них не міг зрозуміти, в чому проблема. А як я могла пояснити їм, що Ілля завжди робить тільки те, що хоче, і в один прекрасний момент він може просто не захотіти мені зателефонувати? Як пояснити, що я кохаю людину, якій не довіряю, яка вже не раз мені брехала і завдавала болю? А все через його недисциплінованість, лінь і відстань між нами. На жаль, друзі мені не допомогли.

Допоміг Ілля. Після обіду він надіслав мені фото з продуктової крамниці.

«Бачу, у тебе підготовка в самому розпалі. Вдалого шопінгу», — відповіла я йому і заспокоїлася.

Залишок дня я провела в чудовому настрої, адже виявилося, що Ілля пам'ятає про мене, навіть коли збирається в дорогу. Все ж я в черговий раз переконувалася, що сама вигадую собі проблеми і треба, нарешті, вірити йому беззастережно.

Близько десятої години вечора Ілля мені зателефонував.

— Ой, стільки голосів навколо. Ти де? — запитала я.

— В аеропорту! — крикнув Ілля.

Але був всього лише вівторок.

— О, ні! Ти вже їдеш?

— Ага, звичайно! Їду, блін, — роздратовано відповів Ілля, — я забув паспорт!

— Жартуєш? — я розсміялася.

— Ні! Оце я ідіот! Лох, дурень! Тільки що мені довелося купити квиток на завтра! Я витратив зайвих двісті євро тільки через свою безвідповідальність!

— Мені дуже шкода, Ілля.