"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

інше. І хоч він не дає нам ніяких конкретних фактів, його зарисовки надзвичайно цікаві щодо розвідки противника. Сам адмірал Канаріс наказав видати цьому агентові премію. Учора, наприклад, цей агент надіслав розповідь про життя одного великого московського будинку, в якому він живе. Ніяких конкретних даних для генерального штабу, і в той же час дані цінні. Наприклад, він повідомляє, що великий десятиповерховий будинок наполовину порожній. Кажуть, що в жовтні минулого року, коли Клюге спинився під Москвою, у місті була нервова обстановка, багато хто залишив місто. А тепер вони хотіли б повернутися, але дуже важко одержати пропуск на в'їзд у Москву. Звідси неважко зробити висновок, що Кремль ще боїться втратити Москву і не хоче перевантажувати її населенням. Хіба все це не цікаво?

— Звичайно, цікаво, — погодився Рудін. — Тільки одне повідомлення про систему пропусків на в'їзд у Москву надзвичайно цінне.

— От бачите, — зрадів Фогель, наливаючи коньяк у чирки. Вони випили, і Фогель вів далі: — А скільки мені довелося витратити сили і нервів, щоб довести, що й такий-от агент цінний! Мюллер тричі мені наказував засунути його в мішок, але я вистояв.

— А що це значить — засунути в мішок? — спитав Рудін.

— Це значить відмовитися від використання агента по першому відділу і перевести його в другий, тобто доручити йому якусь диверсію і вважати, що це максимум того, що треба одержати від нього. Провалиться агент потім чи ні, не має значення. Сам Мюллер і вигадав цей дурний вислів — засунути в мішок. Зараз, на початку тотального закидання, він тільки і дбає про свій мішок. Тепер і на відбір агентів він дивиться з позиції: чим гірше — тим краще, тому що вважає, що навіть у цілковитого кретина вистачить розуму засунути міну в під'їзд будинку чи вистрелити з-за рогу. Мюллер — поет другого відділу. Але нічого, поки є Зомбах, справжня розвідка теж житиме.

— Повинен же хтось працювати і по другому відділу, — сказав Рудін.

— Звичайно, проте не за рахунок розвідки. Я розумію, у них даних поки що не густо, а в те, що вони повідомляють, я іноді просто не вірю. Недавно один агент повідомив, що він на запасних коліях висадив у повітря паровоз. Піди перевір! — Фогель розсміявся. — У нас по першому відділу щодо цього все ясно: агент або вдався, або не вдався, це видно неозброєним оком з його донесень. І в цьому розумінні я за тотальне закидання, бо при цьому більше шансів на збільшення числа здібних агентів. До речі, от про що я хочу вас просити. Коли до вас потрапить полонений з явним плюсом для використання його в першому відділі, робіть на його картці помітку, скажімо, у верхньому кутку праворуч ставте букву «Ф», і я знатиму: це товар для Фогеля. Добре?

— Не заперечую, але ж існує інструкція, — сказав Рудін.

— Добре. Зомбах дасть вам відповідну вказівку. Цього буде досить?

— Цілком, — посміхнувся Рудін і тут же згадав про Каждана. — От нещодавно до вашої школи направлений якийсь Каждан. По-моєму, хлопець з розумною, хорошою головою.

Фогель записав прізвище Каждана в свій блокнот.

— Обов'язково поцікавлюсь…

Рудін пішов від Фогеля о першій годині ночі. Настрій у нього був чудовий, він корисно провів вечір.

Розділ 32

Найважчим для Маркова було чекання. Воно стало ще нестерпнішим після того, коли вирішили якомога рідше виходити в ефір і перейти на зв'язок через «поштові скриньки». Деякі повідомлення з міста приходили до нього на четвертий, а то і на п'ятий донь. У вільні години він проводив заняття з бійцями Будницького, навчав їх методів і техніки розвідувальної роботи. Це вже давало відчутний результат: бійці активно діяли по всій окрузі, часто ходили в далекі рейди; повертаючись, приносили іноді дуже цінну розвідувальну інформацію…

Цього вечора в загоні Будницького відбувалися партійно-комсомольські збори, на яких був присутній Марков. Бійці сиділи на маленькій лісовій галявинці, а президія розташувалася на пагорку біля корявого стовбура старого дуба. Навколо шуміло і виблискувало молоденьке листя. Десь близько-близько на всі лади виспівував соловей. Але яким недоречним був його веселий свист. На зборах обговорювали важку подію останніх днів. Загін Будницького вперше зазнав великих втрат. В одному бою загинуло шість бійців. Найприкріше полягало в тому, що сталося це через те, що командир групи Ловейко проявив безтурботність і сліпу самовпевненість.

Ловейко вів свою групу далеким кільцевим маршрутом. Справи йшли добре — група висадила в повітря важливий залізничний міст і відбила в поліцаїв воза з продовольством. На четверту добу, вже в темряві, вони підійшли до села Лосихи, розташованого на березі невеликої річечки. Село було маленьке, хат на п'ятнадцять, не більше. Ловейко вирішив, що німецького гарнізону тут бути не може, і всім складом групи ввійшов у село без попередньої розвідки. Коли вони добрались до середини єдиної сільської вулиці, що тяглася вздовж річки, по загону вдарило кілька кулеметів. Уцілілі бійці кинулись до річки й залягли там у прибережному чагарнику. Бій точився до світання й кінчився тим, що гітлерівці примусили залишки загону безладно відступити. Уцілілі бійці й сам Ловейко повернулися на базу.

Ловейка спеціально попереджали, що німці негайно пристосуються до боротьби з рейдовими загонами. Будницький втовкмачував йому: «Ні кроку без розвідки». І от не стало шістьох бійців, і серед них богатиря Ольховикова, того самого, який керував боєм, коли Рудін здавався в полон. Мало того, Ловейко не знав, чи всі, хто лишився на сільській вулиці, вбиті. Може, там були й поранені? Втрачено повозку з продовольством, яке було так потрібне загону.

Марков на зборах не виступав, слухав, що говорили інші. Це було перше в загоні серйозне порушення військової дисципліни. А втім, ні, порушення бували й раніше, але оскільки вони не приводили до трагічних наслідків, про них говорили іноді навіть з веселим молодецтвом. І саме Ловейко, який вважався помічником Будницького, випустив летучу приказку: «Партизан не солдат, він