"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Ні,— ледь чутно відповів Кравцов, страшенно вражений почутим.

— У кінохроніці показано, — мовив Клейнер, — як спійманих партизанів розстрілює каральний загін, сформований з місцевих жителів. Не випадково майже весь випуск хроніки присвячений епізоду з розстрілом. Берлін надає величезного значення цій справі, і ви самі розумієте чому. Менше собак буде почеплено на нашу з вами фірму. Мені вже дзвонив про це сам Кальтенбруннер. Я гадаю, що саме ви і повинні підібрати надійних хлопців у місцевий загін.

— Боюсь, що я з цим не справлюсь, — з небезпечною квапливістю сказав Кравцов і, помовчавши, пояснив: — Усі ці хлопці мені, як росіянину, довіряють менше.

Клейнер здивовано подивився на Кравцова.

— Не впізнаю вас, пане Конопльов! Усе навпаки! З усієї нашої групи саме вам найлегше розмовляти з молоддю. Це підтверджує і вчорашній вечір. Так що прошу вас не хникати, а попрацювати так, як належить людині, яка скоро з рук Німеччини одержить орден.

— Я, звичайно, буду старатися.

— Я вірю в вас, пане Конопльов, — майже урочисто промовив Клейнер.

Весь день Кравцов був у тривожному збентеженні: він не знав, як тепер бути. З одного боку, він міцно вліз у гестапо, і його донесення про плани й діла гестапівців були для Маркова дуже цінними. З другого — він повинен тепер стати прямим підсобником гестапівців у їхніх кривавих ділах. Способів усунутися від виконання доручення Клейнера він не бачив. «Треба тікати з міста», — ця думка ставала дедалі настирливішою.

Увечері Кравцов і Добринін зустрілись у будиночку мічурінця. Добринін не поділяв похмурих думок Кравцова; він вважав, що вони можуть знайти вихід із ситуації, яка створилася, проте нічого конкретного поки що запропонувати не міг.

— Хлопці ж нашенські,— переконано говорив Добринін. — Їм тільки шепни, чого він них хочуть, вони ні в Німеччину не поїдуть, ні тим паче найматися в кати.

Кравцов не міг пройнятися оптимізмом товариша. «Одно з двох, — думав він, — або Добринін не розуміє всієї складності становища, або, дорвавшись, нарешті, до діла, просто не хоче його кидати».

— Не впізнаю тебе, слово честі, не впізнаю! — пробував жартувати Добринін. — Куди поділось твоє славетне нетримання рішучості?

— Кинь жартувати, — похмуро сказав Кравцов.

Вночі вони написали донесення Маркову про становище, що склалося. В донесенні подавались обидві думки: кравцовська — про вихід з міста і добринінська — про спробу підірвати зсередини гестапівську роботу серед молоді. Вранці Кравцов відніс це донесення Бабакіну, попередивши його, що справа дуже спішна.

Наступного дня вранці Бабакін передав Кравцову відповідь Маркова.

«Про вихід з міста, не може бути й мови: ми, як і раніше, повинні знати від вас усе про діяльність гестапо. Необхідно зробити все можливе для ліквідації критичної ситуації з молоддю. Разом з Добриніним виявіть з її середовища хоча б півтора десятка таких, на яких можна покластися, їх імена й адреси через відомих вам людей передасте підпіллю. Спираючись на відібраних вами хлопців, підпільники розгорнуть агітаційну роботу серед усього контингенту. Вам же необхідно продумати заходи, які розкрили б молоді, хто ними займається і що їх чекає. Скористайтесь тим, що начальство поспішає. Їм тепер не до тонкощів, і можна діяти прямолінійніше, а це значить, що перед молоддю можна оголити мету гестапо в усій її мерзенності і небезпечності. Ваші дії не повинні суперечити вашому становищу. В ті заходи, які ви продумаєте, обов'язково залучіть гестапівців, в усьому з ними радьтесь, заручіться їхнім схваленням, провокуйте на те, щоб вони давали вам вказівки, і перетворіться на виконавців цих вказівок, які не несуть у дальшому прямої відповідальності перед гестапо. Бажаю успіху. Привіт. Марков».

Кравцов прочитав радіограму вже по дорозі в гестапо. Ретельно її знищивши, він мимоволі уповільнив крок. Проте на обмірковування вказівок часу не було. Він уже запізнювався в гестапо, де сьогодні, іронією долі, йому повинні вручати орден.

Церемонія відбувалася в кабінеті Клейнера. Для вручення ордена прибув представник армії — полковник із залізним хрестом на шиї. Були присутні всі начальники відділів, кореспонденти, кінооператори.

Першим говорив Клейнер. Не відчуваючи ні найменшого збентеження, він дуже похвально відізвався про роботу керованої ним установи. Потім довго просторікував про гестапо взагалі і про його найважчу місію серед переможних інститутів фюрера. Він висловив жаль, що не всі це розуміють, і при цьому недвозначно подивився на армійського полковника.

— Одне з найважчих завдань гестапо в розбещеній комуністами Росії,— сказав Клейнер, піднявши вказівний палець, — уміти знайти підтримку великим цілям Німеччини серед тверезо мислячої частини місцевого населення. І я пишаюся тим, що сьогодні одержує орден за заслуги перед Німеччиною мій російський співробітник пан Конопльов. — Він заплескав у долоні, дивлячись в об'єктив включеного кіноапарата. — Хайль Гітлер!

До стола підійшов полковник із залізним хрестом на шиї. Він тримав відкриту синю коробочку з орденом. Кінооператор крупним планом зняв орден.

— Пане Конопльов, прошу вас підійти сюди, — сказав Клейнер.

Кравцов вийшов уперед і став перед полковником.

— Армія доручила мені вручити вам високу нагороду, — однотонним, скрипучим голосом заговорив полковник. — Я роблю це з задоволенням. Армія знає про ваш цінний подарунок і говорить вам спасибі. Але в армії кожне її слово — це обов'язково діло. — Полковник глянув на Клейнера. — Тому і армійське спасибі набуло матеріального виразу у вигляді цього ордена. Поздоровляю вас і хочу вірити, що у вашій особі армія придбала надійного помічника на всьому її важкому шляху. — Полковник викинув уперед праву руку. — Хайль Гітлер! — Після цього він потис Кравцову руку і сам прикріпив орден до його піджака. Всі аплодували, апарат крупним планом знімав Кравцова.

— Ви хочете говорити? — звернувся до нього Клейнер.

— Так, кілька слів… — здавалось, що Кравцов схвильований і щасливий до краю. — Мені зараз ніяково