"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Яке лихо? Ви ж не на фронті. Повернетесь додому й заживете, як захочете. Вранці кава в ліжку, — їй-богу, це, мабуть, непогано!

Фогель повернувся до Рудіна і мовчки дивився на нього. Його очей у темряві не було видно, та Рудін уявляв собі їхній вираз і з нетерпінням чекав відвертості. Але Фогель сказав:

— Я безмежно вірю в геній фюрера і в німецьку армію.

«Навіщо він це сказав? — подумав Рудін. — Що ховається за цим? Поправка до зайвої відвертості? Виклик на розмову?»

Рудін мовчав і чекав. Можливий розвиток розмови був надто гострим і небезпечним.

— А втім, ви ж тільки наполовину німець, — посміхнувся Фотель, — ви, мабуть, ніколи не зрозумієте нашої віри у фюрера.

— Чому? — образився Рудін. — Я йшов на будь-який риск, пов'язаний із здачею в полон, з тієї ж причини.

— Я вірю вам, — тихо промовив Фогель і раптом злісно сказав: — Але ми з фюрером будемо в будь-якій ситуації до кінця, а ви ще можете пожалкувати, що прийшли до нас. Не заперечуйте, будь ласка, я це кажу абсолютно щиро, переконано і не маю до вас ніяких претензій.

Рудін сказав після паузи.

— Ваша щирість і довір'я схвилювали мене. І я хочу говорити теж щиро і прямо. Я твердо вірю в перемогу великої Німеччини і не допускаю думки про якісь там лиха чи будь-які ситуації. З усіх сатурнівців моя душа найбільше тягнеться до вас, я сам не знаю чому. І раптом саме від вас я чую… Я приголомшений…

— Ви, певно, неправильно мене зрозуміли, — швидко заговорив Фогель, надто швидко, щоб Рудін не міг помітити, який він стривожений. — Особистий план розмови — це одне. А що стосується будь-якої ситуації, то вам не завадило б почитати «Майн кампф». Там Гітлер говорить, що велич націонал-соціалізму пізнає той, хто не зігнувшись пройде і через катастрофу і через тріумф. — Фогель опанував себе і вже спокійно і навіть з іронією вів далі: — З усіх будь-яких ситуацій у нас з вами зараз склалася найкумедніша: мене, члена націонал-соціалістичної партії з тридцять п'ятого року, тричі випробуваного працівника свята святих рейху — абверу, підозрює у зневір'ї людина, яка без року тиждень перебігла до нас від противника. Ну, справді ж це смішно, Крамер…

Рудін бачив, що голими руками Фогеля не візьмеш, але одночасно він відчував, що його співрозмовник стриножений; це відчувалося навіть у його сміхові, раптово обірваному.

Фогель ударив долонями по колінах і підвівся.

— От що, ходімте-но ми додому, я почастую вас чудовим французьким коньяком під назвою «Арманьяк».

— Це завжди з задоволенням, — весело озвався Рудін, підводячись.

Фогель жив там же, де працював. Дві його кімнати були в одноповерховому кам'яному будинку, прибудованому до приміщення школи розвідників.

Вони пройшли повз вартового, який стояв на шкільному ґанку. Другий вартовий був біля входу в радіовузол, де вздовж стін стояли приймально-передавальні рації. Всі вони були в чохлах, і тільки біля однієї куняв черговий радист. Побачивши Фогеля, який входив, радист підхопився.

— Сидіть, сидіть, Вілі,— по-дружньому сказав йому Фогель. — Нічого спішного нема?

Радист поглянув на настінний годинник і відповів:

— Перший пояс зв'язку починається через годину сорок три хвилини.

— Чия зміна працює вночі?

— Максфельда.

— Чудово!

Фогель відімкнув оббиті бляхою двері, відчинив їх навстіж і звернувся до Рудіна:

— Прошу.

Перша кімната, куди вони увійшли, була службовою: біля вікна стояв великий письмовий стіл, біля стін — два сейфи і шафа, на дверцятах якої зверху, посередині і знизу висіли сургучні печатки. З цієї кімнати вони пройшли в іншу, меншу. Півкімнати займало старовинне ліжко з червоного дерева. На круглому столі, застеленому скатеркою з білоруським орнаментом, стояла велика фотографія молодої вродливої жінки.

— Це і є моя Рената, яка любить пити ранкову каву в ліжку, — весело сказав Фогель, дістаючи з тумбочки пляшку й чарки. Вони сіли за стіл, Фогель налив чарки. — Для цілковитого уточнення будь-якої ситуації,— сміючись сказав він, — ми першу чарку вип'ємо за перемогу Німеччини. Хох! — він перекинув у рот чарку.

Рудін випив свою кількома ковтками.

— Ах, який напій! — захоплено сказав він.

— Підтримуйте зі мною знайомство, Крамер, і ви часто будете пригублюватися до таких джерел. Я привіз сюди весь свій запас, зроблений у Парижі.

Випили ще по чарці — за те, що доля їх познайомила і звела на одній священній дорозі.

— Знаєте, я не уявляю собі роботи поза розвідкою, — жваво заговорив Фогель. — Вам, Крамер, страшенно пощастило. Ви, розумна людина, повинні полюбити цю роботу. Отам, за дверима, зал оперативного зв'язку. Сидиш там, навколо попискують радіостанції, і мимоволі починає здаватися, ніби ти слухаєш пульс Росії. Правда, агенти, яких ми туди посилаємо, не хочу образити вас, повинні б бути значно кращими, це, звичайно, не те, що наші роботяги, скажімо, у Франції.— Фогель дедалі жвавішав, було видно, що він справді любить свою роботу і йому дуже приємно говорити про неї.— Але я прибічник такої позиції: кожен, навіть найслабший агент, якщо він закріпився на території противника, це наші очі, і від нас уже залежатиме, куди спрямувати їх. Нарешті, уміння приходить, набувається. От є у нас цікава точка в Москві. У своїх родичів закріпився наш агент, хлопчина років двадцяти. Двічі відкладали його випуск з школи, вважали його безнадійним. Але було велике безлюддя, і його кінець кінцем закинули. Перший місяць я з ним мучився неймовірно. На що його не націлимо, він нічого зробити не може. І раптом він сам почав надсилати цікаві донесення — спостереження з життя Москви. Він описує в них магазини, вокзали, кіно і таке