Комедії - Жан Батист Мольєр
Аргант. А навіщо ж він уплутувався?
Скапен. Та невже ж ви хочете, пане, щоб він був такий самий розсудливий, як і ви? Молоді люди — молоді і не завжди в своїх учинках ідуть за розумом… Живий приклад — наш Леандр: чого вже я йому не говорив, як не навчав, а що ж, і він уже накоїв штук, та ще й не таких, як ваш син. Адже ж ви й «самі, пане, були молоді, і за вами десь грішки водилися… Я чув, наприклад, що ви були дуже приємним кавалером у дамській компанії, користувалися, кажуть, прихильністю найперших тогочасних красунь і ніколи не давали маху.
Аргант. Так, це правда, — я не заперечую; але ж я тільки залицявся до них і ніколи не доходив до таких дурниць, як він.
Скапен. Що ж він мав робити? Він бачить молоду дівчину; та виявляє до нього прихильність. Це вже а нього від вас — його страх як жінки люблять! Він зачарований, ходить до неї, наспівує їй про кохання, палко зітхає, страждає… Вона піддається, він іде далі… Аж тут їх обох застають родичі і примушують його з нею одружитися.
Сільвестр (набік). Ох і спритний штукар!
Скапен. Невже б вам приємніше було, коли б його вбили? Все ж таки краще бути жонатим, ніж мертвим.
Аргант. Мені ніхто не казав, що воно так вийшло…
Скапен (показуючи на Сільвестра). Спитайте лишень у нього, він те ж саме скаже.
Аргант (до Сільвестра). То його примусили одружитися?
Сільвестр. Так, пане.
Скапен. Чи став би я вам брехати?
Аргант. В такому разі він мусив відразу ж піти до нотаря і заявити, що його одружена силою.
Скапен. Цього він не схотів зробити.
Аргант. Тоді мені легше було б розірвати цей шлюб.
Скапен. Розірвати цей шлюб?
Аргант. Так.
Скапен. Ви його не розірвете.
Аргант. Я його не розірву?
Скапен. Ні!
Аргант. Як?! Адже ж на моєму боці батьківські права, та ще й той резон, що сина одружили силою.
Скапен. Він ніколи на це не згодиться.
Аргант. Він на це не згодиться?
Скапен. Ні.
Аргант. Мій син?
Скапен. Ваш син. Невже ж ви справді схочете, щоб він признався в тому, що він злякався і що його присилували одружитись? Він нізащо в тому не признається! Це б його збезчестило і зробило б негідним такого батька, як ви.
Аргант. Мені з цього тільки смішно!
Скапен. Для його власної честі, та й для вашої, він повинен усім говорити, що одружився з своєї волі.
Аргант. А на мою думку, для моєї честі, та й для його, він мусить говорити якраз навпаки.
Скапен. Ні, я певний, що він цього не зробить…
Аргант. Я його примушу!
Скапен. Він цього не зробить, я вам кажу.
Аргант. Зробить, а то я позбавлю його спадщини!
Скапен. Ви?
Аргант. Я!
Скапен. Чудово!
Аргант. Як то «чудово»?
Скапен. Ви ніколи не позбавите його спадщини.
Аргант. Я ніколи не позбавлю його спадщини?!
Скапен. Ні!
Аргант. Ні?
Скапен. Ні!..
Аргант. Та невже? Оце так штука! Я не позбавлю мого сина спадщини?
Скапен. Та кажу ж вам, що ні!
Аргант. Хто ж мені перешкодить?
Скапен. Ви самі.
Аргант. Я?
Скапен. Так. У вас духу не висталить.
Аргант. Вистачить.
Скапен. Ви жартуєте.
Аргант. Зовсім не жартую.
Скапен. Батьківська ніжність зробить своє діло…
Аргант. Нічого вона не зробить.
Скапен. Зробить, зробить.
Аргант. Я ж вам кажу, що буде по-моєму!
Скапен. Дурниці!
Аргант. Не смій говорити «дурниці!».
Скапен. Мій боже! Хіба ж я вас не знаю?.. Ви ж маєте таке добре серце.
Аргант. І зовсім я не добрий, я навіть лихий, коли захочу! Пора, одначе, скінчити цю суперечку — вона псує мені кров… (До Сільвестра). Геть звідси, негіднику. Геть звідси! Біжи знайди мого поганця, а я піду розкажу синьйорові Жеронтові про моє нещастя.
Скапен. Пане, якщо я можу вам чим-небудь допомогти, — я весь до ваших послуг.
Аргант. Спасибі! (Набік). Ах! Чому в мене тільки один син?.. Коли була б жива моя дочка, я відписав би їй зараз увесь мій статок.
ЯВА 7
Скапен, Сільвестр.
Сільвестр. Мушу признатися — ти велика людина і, здається, діло піде на добре. Тільки ось біда — в нас немає грошей, а боргів до біса.
Скапен. Дозволь мені все зробити; я вже дещо вимудрував. Тепер-тільки ламаю собі голову, де б його знайти певну людину, що зіграла б комедію, яку мені потрібно. Чекай-но!.. Стань рівно… Надінь шапку набакир, немов який розбишака. Відстав ногу… Руки в боки… Звіром дивись! Тепер пройдись так, як у театрі королі ходять… Ось воно! Якраз це й треба! Ходімо, я навчу тебе секрета, як змінити обличчя й голос…
Сільвестр. Я благаю тебе, не свари ти мене принаймні з правосуддям!
Скапен. Гаразд, гаразд! Ми по-братерському поділимо небезпеки, а три зайві роки галер не повинні спиняти добрих поривань щирого серця!
ДІЯ ДРУГА
ЯВА 1
Жеронт, Аргант.
Жеронт. Так, звичайно, за такої доброї години наші люди прибудуть сюди ще сьогодні. Один матрос із Таранто запевняв мене, що бачив мого слугу саме тоді, як той мав відплисти. Ї це ж якраз моя дочка їде тоді, коли в нас справи повернули на лихе… Те, що ви розповіли мені про вашого сина, — ох, як неприємно руйнує всі наші спільні плани!
Аргант. Не турбуйтесь! Даю вам слово, що я усуну всі ці перешкоди, і зараз же візьмуся до справи…
Жеронт. А знаєте, синьйоре Арганте, що я вам скажу? Виховання дітей — це така річ, що вимагає великої увага.
Аргант. Безперечно! А до чого ви це говорите?
Жеронт. А якраз до того, що лихі вчинки юнаків найчастіше бувають наслідком того, що батьки їхні недобре їх виховали.
Аргант. Це іноді трапляється. Проте що ви цим хочете сказати?
Жеронт. Що я хочу цим сказати?
Аргант. Так.
Жеронт. А те, що коли б ви, як воно й годиться хорошому батькові, добре виховали вашого сина, то він ніколи б не встругнув із вами такої штуки.
Аргант. Це правда… І ви, звичайно, далеко краще виховали свого?
Жеронт. Безперечно… І мене без краю засмутив би мій син, коли б він дозволив собі отаке встругнути, як ваш.
Аргант. А що, коли б цей син, якого ви, як хороший батько, так добре виховали, утяв би ще гірш від мого? Га?
Жеронт. Що
