Дев’яносто третій рік - Віктор Гюго

Артилеристи були біля своїх гармат із запаленими гнотами. М’який синій дим підіймався з яру: це був дим від догораючої пожежі.

Цей дим оповивав башту, але не закривав вершини, що панувала над усім обрієм. Ця вершина відділялася від гільйотини тільки ярком. Від одної можна було розмовляти з другою.

На вершині башти поставили стіл з військового трибуналу і стілець, позаду якого примістили жмут трикольорових прапорів. Сонце зійшло за Тургом, і в його промінні чорною озією вималювалася фортеця, а на її вершині, на затіненому прапорами стільці сиділа постать людини, нерухома і з схрещеними руками.

Ця людина був Сімурден. Як і напередодні, він був у костюмі громадського делегата, на голові мав капелюх з трикольоровим султаном, при боці шаблю і пістолети за поясом.

Він мовчав. Всі мовчали. Солдати тримали рушниці біля ноги і потупили очі. Вони торкалися ліктями своїх сусідів, але не розмовляли. Вони невиразно думали про цю війну, про всі пережиті бої, про напади із засідок, які вони відважно відбивали, про хмари розлютованих селян, які вони розвіювали, про здобуті фортеці, про успішні битви, про перемоги, і їм здавалося тепер, що вся їхня слава перетворюється в ганьбу. Важке чекання стискувало кожні груди. Вони бачили на помості гільйотини ката, що ходив туди й сюди. Дедалі ясніше сяйво ранку величаво заливало небо.

Раптом почувся заглушений дроб покритих крепом барабанів. Ці похмурі звуки наближалися. Ряди розступилися, і в каре увійшов кортеж, простуючи до ешафота.

Попереду чорні барабани, потім рота гренадерів з опущеними рушницями, потім взвод жандармів з шаблями наголо, потім засуджений — Говен.

Говен ішов вільно. Він не мав кайданів ні на ногах, ні на руках. Він був у похідній формі, із шпагою.

За ним ішов другий взвод жандармів.

На обличчі у нього була ще та задумлива радість, яка осяяла його, коли він сказав Сімурденові: «Я думаю про майбутнє». Не було нічого зворушливішого і величнішого за цю усмішку.

Коли він підійшов до сумного місця, перший свій погляд він кинув на вершину башти. Гільйотину він зневажав.

Він знав, що Сімурден вважатиме за свій обов’язок бути при страті. І він поглянув на вершину башти, його погляд знайшов Сімурдена.

Сімурден був смертельно блідий і холодний. Ті, що були біля нього, не чули його дихання.

Коли він помітив Говена, він не затремтів.

Говен тимчасом наблизився до ешафота.

Ідучи, він дивився на Сімурдена, а Сімурден на нього. Здавалося, Сімурдена підтримував цей погляд.

Говен підійшов до підніжжя ешафота. Піднявся на нього. Офіцер, що командував гренадерами, ішов за ним. Говен зняв свою шпагу і віддав офіцерові, зняв галстук і віддав катові.

Він здавався якимсь видінням. Ніколи не був він такий гарний. Його чорне волосся розвівалося на вітрі, — тоді ще не підстригали низько голови. Його біла шия була як жіноча, а його героїчний і владний погляд — як погляд архангела. І на ешафоті він мріяв. Це теж була вершина. Говен стояв на ній прямо, величний і спокійний. Сонце обливало його світлом, наче ореолом слави.

Проте треба було його зв’язати. Кат підійшов з вірьовкою в руці.

В цей момент, коли солдати побачили, що їхнього молодого начальника мають покласти під ніж, вони не витримали. Серця переповнилися. Почулося щось неймовірне — ридання цілої армії. Знявся одностайний крик: «Пощади! Пощади!» Деякі падали навколішки. Інші кидали рушниці і підіймали руки до вершини башти, де був Сімурден. Один гренадер крикнув, показуючи на гільйотину: «Чи приймають тут замісників? Візьміть мене!» Всі кричали несамовито: «Пощади! Пощади!» І леви, почувши це, були б зворушені або злякалися б, бо сльози солдатів страшні.

Кат спинився, не знаючи, що робити.

І тут глухий і низький голос, який, проте, всі почули, такий він був зловісний, крикнув з вершини башти:

— Виконуйте волю закону!

В цьому голосі була непохитність. Говорив Сімурден. Армія затремтіла.

Кат більше не вагався. Він підійшов, тримаючи вірьовку.

— Почекайте, — сказав Говен.

Він повернувся до Сімурдена і зробив йому правою, ще вільною рукою прощальний жест, а тоді дав себе зв’язати.

Коли Говен був уже зв’язаний, він сказав катові:

— Вибачте, ще хвилинку.

І крикнув:

— Хай живе республіка!

Його поклали на дошку. Цю горду і прекрасну голову всунули в ганебний нашийник. Кат м’яким рухом підняв його волосся, потім натиснув пружину. Трикутник сприснув, і посунувся спершу помалу, потім хутко. Почувся огидний стук…

В той самий момент почувся інший звук. На удар сокири відповів постріл з пістолета. Сімурден вихопив з-за пояса один з своїх пістолетів, і в той момент, коли Говенова голова скотилася в кошик, Сімурден пробив собі серце кулею. Кров линула з його рота, і він упав мертвий. І ці дві душі, трагічні сестри, полетіли вкупі, пітьма одної змішалася з світом другої.

БІБЛІОТЕКА СВІТОВОЇ КЛАСИКИ

Віктор ГЮГО

ДЕВ’ЯНОСТО ТРЕТІЙ РІК

BIBLIOTHÈQUE CLASSIQUE UNIVERSELLE

Victor HUGO

QUATRE-VINGT TREIZE

Державне видавництво художньої літератури

Київ 1959

Переклад відредаговано за виданням: Paris. Nelson, Éditeur

Редактор Кравченко Н. О.

Художник Л. Б. Каплан

Художній редактор K. К. Калугін

Технічний редактор Е. А. Зіскіндер

Коректори Є. Г. Тарасевич, О. Я. Словенко

Здано на виробництво 6.XI—1958 р. Підписано до друку 12.I—1959 р. Формат паперу 84×1081/32. Папер. арк. 5,5. Друк. арк. 18,04. Обліково-видавн. арк. 18,574. Ціна 6 крб. 15 коп. Зам. № 875 Тираж 30.000.

Держлітвидав України, Київ, Володимирська, 42.

Надруковано з матриць Книжкової фабрики ім. Фрунзе, Харків, у 4-й поліграффабриці Головвидаву Міністерства культури УРСР, Київ, пл. Калініна, 2.

Примітки

1

Сантерр, Антуан-Жозеф (1752–1809) — учасник штурму Бастілії і повстання 10 серпня 1792 р., начальник Національної гвардії до 17 травня 1793 року.

2

Аргонна, Жемап, Вальмі — місця боїв, у яких республіканські війська відбили навалу європейських монархій.

3

Секції. — 3 літа 1790 р. Париж, що ділився раніше на 60 округ, був поділений на 48 секцій. На чолі кожної секції стояли громадянський і революційний комітети.

4

Паризька комуна — орган міського самоврядування. В 1792–94 рр. була революційним центром.

5

Клебер, Жан-Батіст (1753–1800) — один із видатних республіканських полководців, відзначився в боротьбі з вандейською контрреволюційною армією, брав участь у єгипетському поході Бонапарта і після його від’їзду лишився головним командувачем французького війська в Єгипті.

6

Ковпаки з червоної шерсті були дуже поширені під