Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Галина Василівна Москалець
Зараз вона і Герман вивчали одне одного, шукаючи слабкі місця. Настороженість, підозріливість і таке інше. З паном Богушем було все значно простіше. Він був вивчений Фрідою як отченаш, бо жив уже 15 років поряд. Управитель вів подвійне життя: тіло й розум його працювали на благо маєтку, а серце знаходило розраду в Кенігсберзі, де він періодично зустрічався з приятелями за бесідами й чаркою. По-іншому він просто не міг. Він би помер без цих приятельських посиденьок. Найбільше, чим могла йому дошкулити Фріда, це сказати щось різке про його співвітчизників — поляків. Богуш спалахував тоді як порох, дарма, що в Польщі був лише один раз замолоду, і не мав там нікого з родини. Справжньою батьківщиною для Богуша була Альбертина, а патріотичні рефлексії плавали на поверхні.
Твердження, ніби батьківщина там, де минули дитячі та юнацькі літа, не завжди правильне. Тобто не є такою ж абсолютною істиною, як те, що Бог існує, або Кенігсберг — місто, що належить Пруссії. Але наш розум настільки невпевнений у собі, що навіть подібні істини вимагають доказів.
Утім, докази існування Бога найменше турбували Германа. Йому досить було знати, що віра в Бога дає людині певні преференції в суспільному та особистому житті.
Вигляд мурів, позолочених зверху сонцем, гострих шпилів кірх, що розчинялись у ранковому небі наче в оцті, свіжий вітер з затоки, який намагався зірвати капелюха з голови новоспеченого поміщика, заволоділи почуттями Германа й заспівали для нього гімн повернення. Хоча він був тут усього тиждень тому, роблячи деякі закупи для свого холостяцького побуту, що не міг довірити будь-кому, серед яких була дюжина сорочок, сукняний халат, бо старий геть зносився, нове сідло, та ще календар на цей рік, що давав йому змогу ознайомитися з графіком сільськогосподарських робіт. Про якесь облаштування кабінету він навіть не думав. Оце вчора минуло тільки півроку відтоді, як померла тітка, і виганяти її дух з дому Герман не наважувався. Дух був не те, що прикріший, ніж за життя тітки, але тепер він вважався священним серед мешканців дому, і будь-які переміни могли б засмутити її колишніх слуг. Та й Герман не звик до такого великого помешкання, бо мешкав чимало літ в двох вбогих мебльованих покоїках. Тому його просто жахала перспектива після того, як мине жалоба, щось змінювати в будинку.
Натомість у місті він зразу ожив, й потік екіпажів, селянських возів, вершників, у який він влився, потік запахів, звуків змусив його серце тремтіти в радісному нетерпінні. З цього міста їх колись з матір’ю вигнала недоля, і тепер він наважиться відвідати вулицю, де вони колись мешкали. Та йому раніше це навіть не спадало на думку, аж доки він не упізнав вивіску чоботаря, коли бричка звернула вбік, на тиху вулицю. Так, тепер за рогом, справа… Ось він, той сірий дім з вікнами на другому поверсі, куди ніколи не зазирало сонце, ні зранку, ні ввечері, що могло призвести до хвороби матір, хвороби, що розтягнулась на довгі роки, незважаючи на свіже молоко й масло в тітчиному маєтку та солоні вітри з узбережжя. Сюди, в ці вікна, потрапляв лише відблиск сонця, через що квіти й діти виростали високими, блідими й тонкими. Але коли вдосталь дров, зелена кахляна піч стає гарячою, аж обпікає руки, і можна тішитись цим земним теплом замість доторку до зігрітого сонцем підвіконня. Якось вони ледь не вчаділи. Їх розбудила служниця, що спала в закутку на кухні, а служницю розбудив сон, ніби її душить покійний чоловік, портовий вантажник, гіркий п’яниця. І Герман пам’ятає, як вони сидять на сходах, поки провітрюється помешкання, закутані в ковдри, він на колінах у мами. Ніч, тьмяне світло з вікна. Жінки смакують подробиці страшної небезпеки й щасливого порятунку, хтось час від часу схлипує. Герману не більш як чотири роки. Він засинає під шепіт.
Ні, він не хоче бачити ні цих сходів, ні будинку. Тільки упевнитись, що в його дитинстві був Кенігсберг, що він мешкав тут з матір’ю. Принаймні, сьогодні він не увійде до темного під’їзду. Сонце спалахнуло, нарешті звільнившись від надокучливих хмар, забарвивши дахи й горішні вікна золотом, а ріку — блакиттю, і таким чином просигналізувало про всі спокуси й насолоди, які може отримати в цьому місті кожен прибулець. Дитячий страх наче дрібка солі розчинився у велетенській масі води, де на середині ріки панувала блакить, а ближче до берега відображались різнобарвні фасади будинків. Запах риби, застарілої смоли, диму з коминів, вранішньої кави наповнив ніздрі Германа, як барви наповнили йому очі — і все це збуджує, викликаючи нетерпіння й бажання рухатись по колу, ніде не зупиняючись. Колеса брички підстрибують по бруківці, і ось уже коні спиняються самі біля дому, де міститься контора тітчиного адвоката, тепер уже його адвоката. На цій же вулиці банк, куди він невдовзі буде заходити, щоб отримувати тепер уже свої гроші, тітчин спадок. Від цієї думки та схожих на неї він зіщулюється. Хочеться знову стати тим, ким він був усі ці роки: офіцером, товаришем, палким театралом. Занадто просторо, як на його скромні потреби, надто привертає увагу і викликає заздрість.
Герман довго підіймався рипучими вузенькими сходами на третій поверх, і запахи контор, що так рідко провітрюються, чіплялись до нього липкою звивистою стрічкою. Меблі тут ніколи не міняються й не переставляються, а запахи чорнила, крейди, злежалого відвологлого паперу нагадують про школу, що була далеко не найкращим періодом його життя, як, зрештою, в усіх, хто мешкав далеко від родини, серед чужих людей. І постійне відчуття, що ти не зробив чогось, і розплата за це буде швидкою та суворою. Адвоката Тетмайєра він бачив лише один раз, коли той оголошував ту частину заповіту, що стосувалась властиво маєтку, і привіз гроші на піврічне утримання господарства. З них Герман не витратив на себе нічого. Мав офіцерську пенсію, хоч невелику, але з неї тепер не потрібно було платити за помешкання, харчі та прання білизни. Коли все влаштується, він забере до себе ординарця Ганса, якого позичив Ульріху.
Тітка щось намудрувала з заповітом, наче з того світу мала змогу перевірити, чи годиться Герман їй у спадкоємці, чи виконав усі її умови. Аякже, виконав. Звільнився зі служби, принаймні, а які в неї ще були
