Орлі, син Орлика - Тимур Іванович Литовченко
– У такому разі врахуйте: я – француз, пані Зоненфельд – австрійка. Франція, Австрія і Росія разом воюють проти Пруссії. То ви навіть після цього хочете сказати, що я – прусський масон?!
Слідчий промовчав.
– Тим паче, пані Зоненфельд – жінка. Наскільки я знаю, серед масонів жінок немає.
– Звідки тобі це відомо? – слідчий так і прикипів очима до Ле-Клерка.
– Бо масонів називають «вільними каменярами», тоді як про «каменярок» я ніколи й нічого не чув. А ви чули бодай щось?..
У такому ж дусі суперечка тривала ще з півгодини. Нарешті слідчий не витримав і відпустив Ле-Клерка. Справді, а як іще він міг вчинити – не залишати ж Її Імператорську Величність без ліків від жахливої мігрені!.. Вона ж дійсно могла розсердитися на занадто старанного слідчого. От якби він витягнув з лікаря зізнання!.. А так – затримувати француза надалі у підвалі не було жодного сенсу.
Забравши рецепти, доволі прохолодно розпрощавшися зі слідчим і наостанок нагадавши, що лікування ревматизму – штука нескладна, Ле-Клерк нарешті полишив сирий підвал. Біля виходу на нього чекала карета на полоззях. Навіть не озирнувшись назад (і без того зрозуміло, що нишпорка стрибне на задок, тільки-но вони від'їдуть), наказав кучеру гнати коней до аптеки пані Зоненфельд без найменшої затримки.
Як і у минулі два рази, удовиця-аптекарка була лагідною й чемною. Ле-Клерк передав їй усі три рецепти, попросив не баритися. Натякнув, що може поклопотатися перед її Імператорською Величністю, аби пані Зоненфельд отримала монополію на постачання ліків до імператорського двору. Господиня так і розквітла, мило посміхнулася. Вона справді ще нічогенька, подумав Ле-Клерк. Може, над словами слідчого варто замислитися? Бо не знав, не знав – як раптом угадав!..
Так, служба в Її Імператорської Величності – справа почесна. Виконання обов'язку перед господарем – тим паче. Проте життя – це життя, рано чи пізно воно бере своє…
На тому і полишив гостинний заклад пані Зоненфельд, супроводжуваний лагідним поглядом господині. На вулиці непомітно озирнувся на всі боки й побачив, що нишпорка ховається за рогом. Мабуть, злий, немов чорт, бо змерз на пронизливому вітрюгані… Ну, нічого, нічого – в кожного своя робота!
А над словами слідчого подумати варто. Безперечно, варто…
Лютий 1759 р. від Р.Х.,
Франкфурт-на-Майні, вул. Оленячий брід,
ставка військового губернатора французів графа
Teaде Тораса де Прованса
– У мене добра новина з Московії, маршале.
– Справді, генерале?..
– Так, наш друг Ле-Клерк надіслав важливу звісточку.
Де Брольї одразу пожвавішав:
– Нумо, нумо, цікаво! І про що ж він пише?
– Про своє підвищення.
– Тобто?..
Ліва брова маршала запитально вигнулася.
– Він уже більше не є особистим лікарем його світлості Кирила Розумовського.
– Он як? Ким же він став – може, управителем маєтку Розумовського?..
– Вище беріть, маршале!
– Вище?.. Що маєте на увазі, де Лазіскі? Поясніть, прошу.
Генерал аж просяяв, потім простягнув маршалові один з «рецептів», три тижні тому переданий Ле-Клерком лагідній аптекарці, й мовив урочисто:
– За рекомендацією його світлості месьє Розумовського, наш агент Ніколя-Габріель Ле-Клерк став особистим лікарем Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни.
– Що-о-о?!
Втім, шифровка була у нього в руках. Перегнувши «рецепт» навпіл так, що латинські слова лишилися на лівій частині, а на правій – тільки стовпчик чисел, де Брольї уважно пробіг по ньому очима. За багато років роботи у таємному кабінеті Луї XV «Секрет короля» маршал вивчив шифр майже напам'ять, тому читав різноманітні числа, немовби звичайнісінькі слова. Ось попереду зазначено особистий номер адресата шифровки – «1265», що означає «його світлість граф Орлі». Далі – за текстом…
Дочитавши до кінця, де Брольї тільки підборіддя потер. Годі й сумніватися, так воно і є: агент повідомив про своє нове призначення та подавав коротку інформацію про військові плани росіян на найближчі місяці. Ось тільки тут незрозуміло… Причому саме там, де йдеться про запланований улітку наступ! А це ж найцікавіше…
– Люб'язний мій графе, підкажіть, будь ласка, що означають ці два довжелезні числа?
– Хіба ж ви не бачите, що обидва починаються з нуля?
– А-а-а, так-так…
– У такому разі потрібно скористатися латинською частиною рецепта.
Де Брольї розігнув папірець і відповідно до вказівок генерала почав відраховувати слова, вибирати з них літери та складати у назву населеного пункту:
– К-у-н-е-р-с-д-о-р-ф… Кунерсдорф?
– Так, маршале, йдеться саме про Кунерсдорф.[2]
– Дякую, генерале!
– Прошу пана…
– Отже, влітку росіяни та австрійці планують наступ у напрямі Кунерсдорфа?
– Саме так.
– Але в той же час ваш агент повідомляє, що його світлість месьє Салтиков не має наміру ризикувати російською армією заради успіхів австрійців?
– Так, маршале.
– Ну гаразд, нехай гризуться… Нам же зі свого боку варто активізувати бойові дії. Наприклад, у другій половині літа.
– Саме так.
Маршал пройшовся туди-сюди кімнатою, зупинився посередині, брязнувши шпорами, крутнувся на підборах.
– Прекрасна робота, графе! Як вашому агенту таке вдалося? – Де Брольї не міг приховати відвертого здивування.
– Від самого початку я дотримувався думки, що Ле-Клерк дуже здібний, навіть талановитий розвідник. Чи дарма особисто порекомендував його вам, як вважаєте?..
– Ну-у-у, що ви, що ви, графе!.. Звісно ж, недарма!
Маршал знову пройшовся кімнатою і раптом спитав:
– Яким чином Ле-Клерк надсилає вам повідомлення?
Польний маршал нічого не відповів, тільки мовчки вклонився.
– Послухайте, де Лазіскі, я хочу знати лише, наскільки надійними є люди, які допомагають нашому лікареві?
Генерал знову мовчки вклонився. Маршал сумовито зітхнув:
– Знову ці ваші таємниці!..
– Ви ж, напевно, знаєте, як мені вдалося зберегти донині настільки розгалужену агентурну мережу, що чітко працює скрізь і всюди, у ворогів і у друзів, від Санкт-Петербурга до Османської імперії?
Де Брольї поморщився, оскільки здогадувався, якою буде відповідь.
– Вірно, маршале, цілком вірно: моя агентурна мережа – то є моя особиста справа. Я ніколи й нікому не передовіряю інформацію про своїх агентів, тож до них і підібратися неможливо.
– Але ніхто з нас не вічний, генерале…
– Запевняю, що у разі моєї загибелі Кароль передасть особисто вам усі відомості про моїх агентів.
– Тільки у разі вашої загибелі?
– Тільки тоді, маршале. І тільки вам особисто.
– Але ж…
– Не будемо торкатися такого делікатного предмета, як життя месьє Ніколя-Габріеля Ле-Клерка та інших розвідників: припустимо на мить, що вам байдуже, живі вони чи померли, катують наших людей зараз, щоб витягнути з них будь-які відомості, чи ні.
– Але ж!..
– Я кажу лише
