Сховай мене від темряви - ПерсеФона

вона не володіла вродою, але все ж була по — жіночому привабливою. Раніше в неї завжди були довгі доглянуті нігті. Вона сама робила собі манікюр. Вимальовувала на нігтях квіти або ж хитромудрі візерунки. Полюбляла яскравий лак. А зараз — короткі та іноді злегка підпиляні, натруджені руки із глибокими зморшками. Ці руки п’ять разів на тиждень місили тісто і випікали здобу. Звісно, вони мали машини для замішування тіста, але їх не вистачало. Вони важко працювали щоб отримати ліцензію і стати на ноги. Якщо їх магазин хоч одного разу не відчиниться, або ж на них хтось поскаржиться, вони вмить втратять свій бізнес. Все трималося на ній — дуже маленького зросту жінці. Проте, попри тендітну структуру, Рубіна володіла жорстким характером і залізною волею. Не молода, але все ще по-жіночому приваблива, циганка розпустила своє довге хвилясте волосся. Каштановими пасмами воно обійняло її талію. Вона почесала підборіддя, так завжди робила коли потрібно було прийняте якесь рішення. Треба було щось робити з чоловіком, так далі продовжуватися не може. Важко зітхнувши Рубіна пішла додому. Їх квартира знаходилась на другому поверсі в цьому ж будинку, що і магазин. Король дивився телевізор, Арман варив каву на кухні. Вигляд мав бадьорий.

— Привіт Армане!

— Кохана, — він цмокнув її в лоб, — бідолашна моя, втомилась. Ось сідай, я наллю кави.

— Де ти був, пам’ятаєш?

— Смутно, але так.

— Ти знову чув голос? Що він тобі цього разу нашептав?! — Чоловік опустив очі й кивнув. — Послухай, наступного разу, коли його почуєш, хай він і мене попередить, що тебе не буде! Ще декілька таких днів і я з’їду з глузду!

— Пробач…

— Армане, — Рубіна важко підійшла до чоловіка, в неї ломило все тіло від перевтоми. Вона поклала свої маленькі руки долонями вниз на його груди, — це не жарти. Цей голос маніпулює тобою. Використовує тебе для своїх цілей, твій дар, такий рідкий! Ти можеш навіювати людям все, що заманеться, нав’язувати волю іншим, цей голос користується цим. Ми так давно приховували твої здібності. І зараз вся наша сім’я під загрозою… Ти комусь казав про свої здібності?

— Ні, здається. — Арман замислився, — а знаєш, ще минулої зими, заходив до магазину один чоловік. Я запам’ятав бо тоді ти важко хворіла на грип. Так от, він цікавився тобою, дивувався, що у циганки не має здібностей. Адже всі знають, що у циган всі знання передаються по жіночій лінії. Я сказав… Далі пусто. Ніби й не було цієї розмови.

— Подумай, Арман, що ти відповів йому?

— Не знаю… — Рубіна міцно тримала руку чоловіка.

— Дивись мені в очі, я допоможу. — І маленька жінка направила всю свою енергію крізь чоловіка, вона підживить його і він зможе згадати.

— Я сказав, що ти маєш дар передбачення, вмієш гадати. І тоді він спитав, як воно, бути одруженим з жінкою, яка знає кожен твій крок і я розсміявся. Тому що бути одруженим з чоловіком, який може навіювати будь що, ще гірше. Але здається, я сказав це вголос і той чоловік всміхнувся, якось хитро. Потім він пішов. Навіть не допивши своєї кави.

— Ти пам’ятаєш як він виглядав?

— Ні.

— Звісно. — Рубіна знов почесала підборіддя. — Тоді розповідай все, що пам’ятаєш про вчорашній день. Де був, кого бачив, все Армане, до найдрібніших подробиць, які зможеш згадати!

Вже глибокої ночі, коли її наулюбленіші чоловіки спали, Рубіна розклала карти. Їй конче потрібно знайти ту дівчину. Карти показали невтішний результат, як для Армана, так і для тої рудої. Згодом голос зведе його з розуму та отримає все, що захоче. Долі дівчини й Армана переплетені, якось дивно. Вони й не коханці, і не друзі, і тим паче не вороги, але один без одного не йдуть по життю. За вікном почулося шарудіння, Рубіна вмить загасила свічку. Потвори шукали ким можна поласувати. Їм не пройти сюди, окрім всіх належних заходів, Рубіна знала ще і такі, яким не вчили Вартові. Коли всі звуки вщухли, вона пішла спати. Їй потрібно набратись сил. Завтра доведеться вирушити на пошуки рудоволосої дівчини з ізумрудними очима. Де ж ти, дорогенька, в цьому надзвичайно великому і дивному місті?

Глава 5
Його думками, моїми відчуттями

Прийти до тями він поки не міг. Все, що вона наговорила йому, важко було переварити. Ніколи він не дивився на їх стосунки її очима. Був впевнений, що вона залишила його заради іншого або ж, банально, через нелюбов. Вадим вірив в цю думку багато років. Але ось так… І головне — Поліна була права, він і справді був ненадійним. Його тішила сама думка, що вона його. Адже він покохав її з першого погляду, а вона ніби й не помічала його. А потім, якось все закрутилося і вони вже пара. Не оцінив вчасно. От телепень! Скільки часу витрачено даремно. Коли вона покинула його, він поїхав в інше місто. Проте це виявилося замало, і врешті Вадим змінив і країну. Він не міг знаходитись із нею на єдиній територіальній площині. Відчував кожен її крок, бачив серед натовпу її руді пасма. Він так важко переживав, почав знову палити. Хоча і ніколи не був одиноким, завжди купа жінок, але всі вони, ніби безликі привиди. Існувала в його серці лише Поліна. Часто вночі він намагався уявити, де вона, з ким. До кого іде після роботи, як інший зустрічає її, цілує. Від цих думок ставало лише гірше. Ласками жінок намагався вигнати її образ. Він був і розлючений і водночас його душа кровоточила без неї. Багато разів він хотів повернутися, подивитись їй в очі, обійняти, кохати до нестями. Бути з нею, торкатися, любити… Все це відбувалося в його уяві довгих сім років. Раптом він втратив роботу. Довелося повертатись додому. НЕНАВМИСНО. І одного дня, зустрів її. Щось заворушилось в душі й він знав — це лише маленький поштовх перед велетенською бурею. Проте вона була