Сховай мене від темряви - ПерсеФона

— Арман? — Трохи проясніло в моїй голові. — Я здається знаю його…

— Так — так. — Горда маленька жінка, вона ледве діставала мені до грудей. Стільки войовничості в цій позі.

— Що ви від мене хочете?

— Не сьогодні, ти не можеш сприймати все як є. Тим паче твій чоловік добряче тебе напоїв.

— Він мій дуг! — «Друг» я вимовити вже не могла.

— Звісно. До побачення.

Всю дорогу додому я промовчала, Віктор трохи розгубився. Він не знав, що робити з моєю різкою зміною настрою. Жарти в нього якісь невдалі. І навіщо я тільки пішла з ним, дала помилкову надію.

— Тебе провести до дверей? — Віктор допоміг мені вийти з машини, мене трохи хитало.

— Ой ні, що ти. Скоріше їдь додому. До сутінку залишилось всього нічого. — Стало якось ніяково. Він явно чекав якогось прощання. Раптом мені здалося, що з мого вікна хтось дивиться. Може мені так хотілось. А ще більше я надіялася, що то був Вадим. — Вікторе, я чудово провела час. Дуже розслабилася. Навіть занадто. Дякую, я давно так не сміялася. Ходи — но, я тебе за це поцілую. — Я хотіла по-дружньому, а Віктор впився в мене. Він все цілував мене й обіймав, а я думала, як же відстійно він це робить. Його жадібні поцілунки вкотре переконали мене, що ми тільки друзями можемо бути. Хоча зараз, цілуючись з іншим, я просто хотіла доказати Вадиму і Льокі, що мені байдуже на них.

— Ну все, досссить. — Мій кавалер важко дихав. Мені ж хотілося скоріше втекти й витертися від його слини. Боже, як можна бути таким! — Пока-пока! — Як можна веселіше крикнула я.

Коли за мною черговий зачинив двері під’їзду, я ніби протверезіла. Що за чорт! Я цілувалася з Віктором. Фу-фу-фу. От треба ж було допитись до такого. Люди на поверхах готувалися до ночі, коло моїх дверей стояв Вадим. Він виглядав злим. Нервово палив.

— О, привіт. Ти чого тут?

— Курю. Льока бентежилася, що тебе не має. Пари скінчилися ще о другій.

— А так. — Мене все одно трішечки гойдало. — Ми з Віктором поїхали в таверну, пропустили пару келихів вина.

— Я бачу. — Осудливий тон?

— Чого злий такий? — Він не відповів. Я знала цю манеру палити, саме зараз він ледве стримував себе.

— Нічого. Пішли в дім.

— Ти в нас залишаєшся?

— А що?

— Ні, просто спитала. — Перечепившись об поріг я влетіла в гостину. На софі лежала моя подруга.

— Полю! Обережніше, ти що, мене пародіюєш?!

— Д а р и н о ч к а! Прииииивіт! — Я міцно потискала подругу. — Ти як?

— Нормально, ого, та ти п’яна як чіп!

— Зовсім трішечки. — Але моє тіло було проти мене. Плавно я з’їхала на підлогу. — Тут посиджу.

— Тебе Віктор так накачав?

— Ти звідки знаєш?

— Вадим бачив через вікно як ви під’їхали. Він врешті вмовив тебе? — Вадим бачив у вікно?! Значить мені не здалося. Він нас бачив, бачив! Треба було довше цілуватися. Фу, ні, не треба. Так гидко! Але ж він все бачив. І як тобі воно! — Я з викликом глянула на нього. Вадим був хмурим і мовчазним. Мені так хотілося спитати, що він відчуває! Замість цього я дивилася косима очима кудись, намагалась сфокусуватися хоч на якомусь предметі. Вони підло двоїлися і хиталися.

— Щось мені погано… А ти така гарнюнька в цьому… гіпсі. — Напевно я хотіла погладити Льокину ногу, але все, що мені вдалося, так це зі всієї сили побити її по гіпсу.

— Боже! Як боляче. Полю припини! Вадимчику відведи її спати.

— Я сама. Сама! — Декілька хвилин я безуспішно намагалася підвестись. — Гаразд. Я тут ще трохи посиджу. — Чого сумна така подруженько! Пум! — І я знову вдарила Льоку, тільки цього разу по носу.

— Поля!

— Все. Зрозуміла, вже йду. — Враз і моє тіло полетіло. Воно линуло і тихенько приземлилося на ліжку. Насправді мене на руках доніс Вадим, він ніколи не бачив мене п’яну. Звісно, що вранці мені буде соромно. Але то буде вранці.

Наступного дня я довго не виходила з кімнати. За дверима чула голоси. Вадим прийшов вранці поснідати, так завжди було. Сам він не готував і ми його, можна сказати, підгодовували. От я дурепа! Напікала млинців і всіляких пирогів для нього. Тепер Льока нехай йому готує! В душі я тішилася, адже подруга готувала жахливо.

— О ні, дякую. Більше не треба. — Сказав у підтвердження моїх слів Вадим. Чим вона його частувала? Не можу ж я тут сидіти вічно, і тим паче, дуже кортіло до туалету. Коли я вийшла з кімнати, солодка парочка сиділа на балконі, пили каву. Фу, противно дивитися.

— Доброго ранку! — Крикнула Льока. — Будеш кави?

— За мить. — Відповіла я і не дивлячись в їх сторону, попрямувала приводити себе в належний стан. І тут зі мною мов щось сталося. Волосся належно причесала, наклала найкращий макіяж. Одягнула обтягуючи світлі джинси (прорвані на колінцях, до речі) та рожеву кофту із глибоким декольте. Зараз мода на ажурні в'язані. Я була в тренді! От так, хай захлинеться! Про кого саме я думала в той момент не можу сказати, про них обох. Адже виглядала яскраво. Льока розгубилась побачивши мене. Весь свій погляд спрямувала на декольте, ніби кажучи: «Що це за неподобство! У нас в хаті чоловік! Мій чоловік». Вадим не вмів ховати