Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
— Гадаю, ти вважаєш себе розумником? А мені твоя легковажність здається дурнуватою.
53
Містер Кері повернувся до кабінету, прихопивши з собою газету. Філіп пересів на дядькове крісло (це було єдине зручне місце у кімнаті) і визирнув у вікно, за яким періщив дощ. Навіть за такої погоди зелені поля, що простягнулися до небокраю, дихали спокоєм. У краєвиді, якого він, схоже, раніше навіть не помічав, була якась душевна чарівність. Два роки, прожиті у Франції, відкрили хлопцеві очі на красу його рідних земель.
Подумавши про дядькове зауваження, Філіп усміхнувся. Йому пощастило народитися з безтурботним характером. Він почав розуміти, скільки втратив через ранню смерть батька та матері. Переживши таке нещастя, почав дивитися на речі інакше, ніж ті, хто його оточував. Батьківська любов — єдине безкорисливе почуття на світі. Чужі люди виховували його, як могли, але хлопчик нечасто бачив терпляче і витримане ставлення до себе. Філіп пишався своїм самоконтролем, який прищепили йому глузування однокласників. А потім вони ж називали його цинічним і бездушним. Він навчився не втрачати спокою і за будь-яких обставин опановувати себе, не виказуючи почуттів. Люди вважали Філіпа неемоційним, але він знав, що керують ним саме емоції: випадкова люб’язність так зворушувала хлопця, що часом він боявся озватися через тремтіння голосу. Він пам’ятав нещасливі шкільні роки, пережиті приниження, насмішки однокласників, через які почав до смерті боятися виставити себе на посміховисько; пам’ятав, яким самотнім почувався, зустрівшись віч-на-віч зі світом, пам’ятав, як втратив ілюзії та розчарувався, коли життя виявилося геть не таким, як малювала його багата фантазія. Та попри все це, Філіп умів подивитися на себе збоку й радісно всміхнутися.
«Їй-богу, якби не моя легковажність, я б повісився», — весело подумав він.
Думки його знову повернулися до відповіді на дядькове запитання: чого він навчився в Парижі. Насправді він навчився значно більшого, ніж сказав. У пам’яті міцно застрягла одна фраза Кроншоу — хай вона не вирізнялася новизною, але змушувала мізки попрацювати.
— Мій любий друже, — сказав письменник, — загальної моралі не існує.
Відмовившись від християнської віри, Філіп відчув, як із його пліч упав важкий тягар; він звільнився від відповідальності за кожен свій вчинок, адже тепер його діяння вже не були такими важливими для порятунку безсмертної душі, й відчув п’янку свободу. Однак тепер він зрозумів, що це була лише ілюзія. Відкинувши віру, в якій виховувався, він зберіг її невід’ємну складову — мораль. Через це Філіп вирішив обдумувати все самостійно. Він заприсягся не дозволяти собі керуватися упередженнями. Він забуде про доброчесність та гріх, про добро і зло, він сам вигадає закони і напише правила життя. Узагалі невідомо, чи потрібні комусь якісь правила. Філіп вирішив перевірити це самостійно. Зрозуміло, що чимало речей здавалися йому важливими тільки через те, що його так виховали змалечку. Юнак прочитав чимало книжок, але вони йому не допомогли, адже всі ґрунтувалися на християнській моралі; і навіть ті автори, які наголошували, що не вірять у Бога, не могли заспокоїтися, поки не вибудують власну етичну систему, що відповідатиме усьому сказаному в Нагірній проповіді[223]. Хіба варто читати велетенський талмуд, щоб дізнатися, що слід поводитися так, як усі інші. Філіп хотів самостійно довідатися, як йому слід поводитися, і думав, що зможе вберегтися від впливу думки оточення. Тим часом він збирався продовжувати жити самостійно і, не виробивши поки правил поведінки, дав собі корисну пораду: «Роби все, що хочеться, але пам’ятай про поліціянта за рогом».
Філіп думав, що найцінніший його здобуток у Парижі — цілковита свобода духу, і нарешті почувався абсолютно вільним. Безсистемно проковтуючи книжки, хлопець прочитав чимало філософських праць і тепер задоволено чекав на кілька місяців відпочинку. Він зачитувався всім, що потрапляло під руку. За кожну нову систему поглядів брався зі збудженим захватом, сподіваючись, що вона стане інструкцією, згідно з якою можна буде розробити собі норми поведінки. Філіп уявляв себе мандрівником у невідомих землях; що далі він просувався, то більше захоплювався, і читав емоційно, як інші читають художню літературу, а серце його радісно заходилося, коли шляхетні слова підтверджували те, про що він невиразно здогадувався. Практичний Філіпів розум із зусиллями продирався крізь джунглі абстракцій, але хлопцеві подобалося слідкувати за вигадливим ходом думки, яка спритно балансувала на межі незбагненного, навіть якщо йому не вдавалося сповна зрозуміти міркування автора. Часом здавалося, що видатні філософи не мають відповідей на його запитання, а подекуди в творах інших Кері впізнавав споріднену душу. Він нагадував собі дослідника Центральної Африки, який несподівано вийшов на широку рівнину з високими деревами, поміж якими простягалися луки, і уявив, що потрапив до англійського парку. Йому подобалася гнучка розсудливість Томаса Гоббса[224], а Спіноза[225] сповнював серце захватом — Філіпу ніколи раніше не зустрічався такий шляхетний, недосяжний і простий інтелект; він нагадав йому статую «L`Age d`Airain»[226] Родена, котрою хлопець пристрасно захоплювався. А ще він познайомився з Юмом[227]: чарівний скептицизм цього філософа торкнувся споріднених струн у його душі; юнака захоплював зрозумілий стиль, котрий, здавалося, завдяки своїм простим словам, музичності та зваженості може пояснити найскладніші речі. Філіп читав його, наче роман, усміхаючись від задоволення. Однак у жодній праці юнак не міг знайти того, що шукав. Він прочитав десь, що кожна людина народжується послідовником Платона, Аристотеля, стоїком або епікуріанцем; а історія Джорджа Генрі Льюїса[228] (крім того, що називала будь-яку філософію маячнею) підтверджувала: переконання кожного з філософів нерозривно пов’язані з їхнім характером. Знаючи людину, можна досить точно вгадати, яку філософську роботу вона написала. Схоже, люди чинять так чи інакше не тому, що так думають, а думають так чи інакше тому, що такими народилися. А істина тут взагалі ні до чого. Істини не існує. Кожна людина — сама собі філософ, а вигадливі системи поглядів, розроблені видатними мудрецями минулого, згодяться лише письменникам.
Отже, слід було вивчити себе, і тоді філософська система виникала сама по собі. Філіпу здавалося необхідним знайти відповіді на три важливих питання: зв’язок людини зі світом, у якому вона живе, зв’язок людини з тими, поруч із ким вона живе, і нарешті зв’язок людини з самою собою. Він навіть склав детальний план занять.
Перевага життя за кордоном у тому, що ти стикаєшся з манерами та звичками людей, серед яких живеш, незалежно оцінюєш їх і бачиш, що
