Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

— Послухай, Майло, як тобі все це вдається? — зареготав Йоссар’ян, сповнений подиву й захвату. — На маршрутній карті в тебе одне, а насправді зовсім інше: літаєш, куди тобі заманеться. Невже диспетчери ні разу не зчинили гвалту?

— Вони всі теж свідомі члени синдикату, — пояснив Майло. — І їм не треба пояснювати, що благо синдикату — це благо вітчизни. На цьому ж усе тримається. У кожного диспетчера є свій пай, і він не може не дбати про добробут синдикату.

— І в мене теж є пай?

— У кожного є пай.

— І в Вессла є пай?

— У кожного є пай.

— І в Голодного Джо? У нього теж є пай?

— Пай є в кожного.

— Ну й діла, чорти б мене взяли! — задумливо промовив Йоссар’ян. Він тільки зараз уперше належно оцінив ідею загальної пайової участі.

Майло обернувся, в очах у нього блиснули лукаві іскорки.

— Послухай, у мене є пречудовий план, як обмахорити наш федеральний уряд на шість тисяч доларів. Ми з тобою можемо заробити по три тисячі на брата, нічим не ризикуючи. Згода?

— Нізащо в світі.

— Ось за це я тебе й люблю, — вигукнув він, звернувши до Йоссар’яна свої ясні очі: він був глибоко зворушений. — Ти чесний. З усіх моїх знайомих ти — єдиний, кому я можу довіритися, і єдиний, хто може мені допомогти. Вчора в Катанії ти мене страшенно розчарував, коли побіг за цими шльондрами.

— Майло, — вирячив на нього очі Йоссар’ян, — ти ж сам погнав мене до них. Невже забув?

— У мене не було іншого виходу, — з гідністю заперечив Майло. — Я мусив позбутися Вессла, коли ми дістались до міста. В Палермо все буде інакше. Я хочу, щоб ви поїхали до дівчаток просто з аеропорту.

— До яких іще дівчаток?

— Я зв’язався по радіо з Палермо і все організував заздалегідь. На вас чекатимуть дві восьмилітки, обидві незаймані, до того ж напівіспанки. Сідайте до них у машину, як тільки ми вийдемо з літака, і — з богом.

— Дзуськи, — похитавши головою, твердо сказав Йоссар’ян. — Як тільки ми вийдемо з літака, я поїду спати.

Майло аж посинів від обурення, і його всюдисущий тонкий ніс судорожно затріпотів поміж чорними бровами й нерівно підстриженими рудуватими вусиками, немов блідий пломінчик свічки на поривистім вітрі.

— Йоссар’яне, пригадай, для чого ти тут, — благоговійно прошепотів він. — Не забувай про свою місію!

— Та хай вона западеться, та моя місія! — втомлено озвався Йоссар’ян. — А разом і цей чортів синдикат із моїм паєм в придачу! І не треба мені жодних незайманих восьмиліток, хай вони навіть двічі напівіспанки!

— Що ж, тебе можна зрозуміти, — мовив Майло. — Цим незайманим восьмиліткам уже по тридцять з гаком, і вони не так напівіспанки, як на третину естонки.

— Годі з мене всяких незайманих дівчаток!

— Правду кажучи, не такі вони вже й незаймані,— примирливо підхопив Майло. — У тієї, котру я вибрав для тебе, чоловік був підстаркуватий учитель, він спав з нею тільки раз на тиждень, у неділю… Тож можна сказати, що вона ще майже новенька.

Але Вессл із Йоссар’яном ледве тримались на ногах, тож поїхали з аеропорту разом із Майлом, а діставшись до Палермо, виявили, що тут для них у готелі теж місця немає, і — це набагато важливіше! — дізналися вони, що в цьому місті Майло — мер.

Фантастична, неправдоподібно-пишна церемонія зустрічі почалася прямо на аеродромі, де службовці, впізнавши Майла, як один, облишили свої справи і вибігли до нього, щоб показати, як важко їм стримувати своє раболіпне обожнювання. Чутка про його пришестя поширювалась значно швидше, ніж рухався відкритий грузовичок, в якому вони їхали, і вже на підступах до міста уздовж шосе юрмився по-святковому вбраний і збуджений люд. Йоссар’ян та Вессл оніміли від подиву й боязко тислись до Майла.

Що ближче грузовичок, уповільнюючи хід, під’їздив до міста, вітальні вигуки ставали гучніші. Школярів спеціально відпустили з занять, і причепурені хлопчики й дівчатка довгими шеренгами стояли на тротуарах, вимахуючи прапорцями. Йоссар’ян із Весслом геть утратили дар мови. На вулицях над рухливим радісним натовпом пливли величезні корогви з портретами Майла. Майло був зображений у потертій селянській блузі з високим коміром. Його суворе, але терпиме обличчя добропристойного батька виражало мудрість і духовну силу. Різновеликі вусики непокірно стовбурчились, а зизуваті очі, здавалося, проникали в душу всім і кожному; із розчинених вікон гронами звисали заслужені інваліди й посилали Майлові поцілунки рукою. Крамарі в фартухах у захваті кричали йому «ура!» з вузьких дверей своїх крамничок. Сурмили сурми. То там, то там хтось падав, і юрба розтоптувала нещасних на смерть. Очманілі старі баби лізли наперед, щоб лише торкнутися Майла чи поцілувати йому руку. Майло сприймав буйний тріумфальний шал палермців з великодушною поблажливістю. Він не лишався в боргу перед народом — елегантно махав масам ручкою і розкидав туди й сюди цілі жмені солодких карамельок, загорнутих у сріблясту фольгу. З натовпу вихопилася зграйка дужих, рум’яних юнаків та дівчат; узявшись за руки, не зводячи з нього осклілих од захвату очей, вони бігли за грузовичком і хрипко скандували:

— Майло! Майло! Майло!

Тепер, коли його секрет перестав бути секретом, Майло міг почувати себе в товаристві Йоссар’яна та Вессла куди невимушеніше. Він уже не приховував своєї безмірної, а все ж трохи соромливої пихи. Щоки в нього пашіли гордовитим рум’янцем. Майла було обрано мером Палермо і всіх сусідніх містечок — Каріни, Монреале, Багерії, Терміні Імерезе, Чефалі, Містретти й Нікосії — і все за те, що завіз він на Сіцілію шотландське віскі.

— Невже сіцілійці так люблять шотландське віскі? — недовірливо запитав Йоссар’ян.

— Та вони навіть смаку його не знають, — відповів Майло. — Сіцілійці — народ бідний, а шотландське віскі — вельми дорога штука.

— Тоді навіщо ж ти його сюди завозиш?

— Щоб підняти ціну. Я привожу сюди віскі з Мальти і продаю через підставних осіб самому собі, а потім перепродую іншим задля прибутку. Я створив тут нову галузь господарства. Сіцілія займає сьогодні третє місце в світі за експортом віскі. Ось чому вони обрали мене мером.

— Коли ти вже таке велике цабе, то, може, влаштував би нам номер у готелі? — пробурмотів неслухняним язиком украй знесилений Вессл.

— Ах так, — скрушно схаменувся Майло. — Звичайно, мені треба було б замовити для вас номер по радіо. Та ми це зараз уладнаємо, — пообіцяв він. — Ходімо до мене в кабінет, і я попрошу свого заступника все влаштувати.

Кабінет Майла містився в перукарні, а його заступником