💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Читаємо онлайн Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
од яких той розплився в радісній усмішці. Підполковник Порк усе те бачив і весь аж тремтів у солодкому чеканні. Невже генерал Бидл просто тут, не сходячи з місця, підвищив його в полковники? Лишатись у невіданні було над його сили, тож, хвацько завершивши інструктаж кучерявою фразою, він із трепетом обернувся до генерала Бидла, готовий почути від нього палкі поздоровлення. Але той, не озираючись, уже прямував до виходу, супроводжуваний медсестрою та полковником Мудасом.

Така несподіванка дуже засмутила підполковника Порка, але всього лиш на одну мить. Знайшовши очима полковника Пескарта, який усе ще стовбичив, посеред помосту і блаженно скалив зуби, він, мов на крилах, підлетів до нього й нетерпляче шарпнув за рукав.

— Ну, що сказав генерал? — запитав він, пишаючись собою, захлинаючись од солодкого збудження. — Що сказав про мене генерал Бидл?

— Та поцікавився, що ти за один.

— Це я чув, чув! А що він сказав потім, на вухо?

— Сказав, що на нього від тебе напала ригачка, ха-ха-ха-ха!

22. Майло — почесний мер

Того дня Йоссар’ян утратив самовладання. Він утратив самовладання під час бойового вильоту до Авіньйона, тому що Снігген втратив витримку і саме життя, оскільки першим пілотом був у них тоді п’ятнадцятирічний Хлюп, а другим — Жлобс, із яким було ще більше клопоту, той самий Жлобс, що й запропонував Йоссар’янові ухекати в парі полковника Пескарта. Йоссар’ян знав, що Хлюп — ас, та тільки з молоком на губах. Жлобс йому теж не довіряв, і щойно вони відбомбилися, він зненацька вчепився мертвою хваткою в штурвал і в приступі шалу увігнав літака посеред чистого неба в таке запаморочливе, карколомне, невимовно жахливе самовбивче піке, що в Йоссар’яна вирвало з гнізда штекер шлемофону і самого його швиргонуло догори так, що він у безпорадному заціпенінні повис у повітрі, приклеївшись тім’ям до стелі кабіни.

— О боже! — беззвучно волав Йоссар’ян, усім єством відчуваючи, що всі вони каменем летять у безодню. — О боже, боже, боже! — благально й беззвучно волав Йоссар’ян, неспроможний розтулити губи, не відчуваючи власної ваги аж поки Хлюп не спромігся нарешті забрати в Жлобса керування й вивести машину з божевільного піке, але підставився під той самий буйний, скажений, безперервний, суцільний загороджувальний вогонь, від якого їм щойно вдалося втекти, видершись свічкою вгору, а тепер-от знову треба було втікати. Раптом літак штовхнуло, а в плексигласі з’явилась дірка завбільшки з кулак. Сотні гострих скалок вп’ялися в Йоссар’янове обличчя, однак крові чомусь не було.

— Що трапилось? Що трапилось? — заволав він і, не почувши власного голосу, затремтів усім тілом. Злякавшись мертвої тиші в переговорному пристрої і боячися рушити з місця, він стояв навкарачки, немов миша у пастці; так він чекав чогось, не сміючи навіть перевести подих, аж поки не помітив блискучий штекер шлемофону, що гойдався у нього перед носом. Йоссар’ян схопив його неслухняними пальцями й сунув у гніздо.

— О боже! — далі голосив він з неослабним жахом, бо навкруги повітря рвалося на шматки і, як гриби, виростали вибухи зенітних снарядів. — О боже!

Увіткнувши штекер у гніздо, Йоссар’ян почув, як скиглить Жлобс.

— Поможіть йому, поможіть, — ридав Жлобс.

— Кому помогти? Кому помогти? — перепитав Йоссар’ян. — Кому помогти?

— Бомбардирові, бомбардирові! — загорлав Жлобс. — Він не відповідає. Він не відповідає!

— Я бомбардир! — загорлав у відповідь Йоссар’ян. — Я бомбардир. У мене все гаразд. У мене все гаразд.

— Тоді поможи йому, поможи йому, — лементував Жлобс. — Поможи йому, ну ж бо, поможи!

— Кому помогти? Кому помогти?

— Стрільцеві-радистові! — заволав Жлобс. — Поможи стрільцеві-радистові!

— Мені холодно, — почулося в навушниках кволе скімлення Сніггена, невиразне й жалісне, як перед економ. — Мені холодно! Поможіть!

Йоссар’ян хутко пірнув до лазу і проповз над бомбовим відсіком у хвіст, де лежав на підлозі поранений Снігген, замерзаючи на смерть у жовтій калюжі сонячного світла. Поруч з ним розпластався непритомний новий хвостовий стрілець.

У всьому світі не було пілота, гіршого за Жлобса, і ніхто не знав цього краще, ніж сам Жлобс: ходяча руїна сильного, мужнього молодика, він з усіх сил намагався переконати начальство, що більше нездатний водити літак. Та начальство й слухати нічого не хотіло, і того дня, коли норму бойових вильотів було піднято до шістдесяти, а Вессл подався добувати якісь сальники, він пробрався нишком до Йоссар’янового намету й виклав свій план замаху на полковника Пескарта. Жлобсові потрібен був надійний співучасник, і ним мав стати Йоссар’ян.

— Ти хочеш, щоб ми вчинили умисне вбивство? — перепитав Йоссар’ян.

— Атож, — із життєрадісною усмішкою підтвердив Жлобс, збадьорений Йоссар’яновою кмітливістю. — Ми пристрелимо його з «люгера», якого я добув на Сіцілії. Ніхто не знає, що він у мене є.

— Боюсь, що я не можу тобі допомогти, — зваживши Жлобсову ідею, мовив тоді Йоссар’ян.

— Чому? — здивувався Жлобс.

— Та бачиш… Для мене не буде більшої радості, коли ця падлюка скрутить собі в’язи, чи загине у катастрофі, або коли його хтось пристрелить. Та, боюся, сам я на таке нездатний.

— А от він би убив тебе запросто, — переконував його Жлобс. — Та він і так нас убиває, коли наказує літати у бій аж до загину. Ти сам казав!

— Ні, Жлобсе, тут я пас. У нього теж є право на життя.

— Так, але не для того, щоб позбавляти цього права нас! Та що це з тобою скоїлось? — Жлобс був приголомшений. — Чи ж не ти колись намагався втовкмачити це саме Мудренджерові,а де він тепер, той Мудренджер?! Розтанув у хмарі!

— Не горлай, — шикнув на нього Йоссар’ян.

— Я не горлаю! — загорлав іще дужче Жлобс; від бунтівного запалу він весь розчервонівся, з очей і носа в нього текло, на тремтячій нижній губі пінилася слина. — В полку було вже не менше сотні хлопців, які відлітали своїх п’ятдесят п’ять завдань, коли він підняв норму до шістдесяти. І принаймні ще сотні залишалось, як тобі, по два-три вильоти. Він усіх нас занапастить, якщо йому не перешкодимо. Ми повинні вбити його раніше, ніж він повбиває нас.

— А що, як нас схоплять? — запитав Йоссар’ян, із сумнівом похитавши головою.

— Не схоплять. Я все так обмізкував, що комар…

— Тільки, ради бога, не горлай!

— Та я не горлаю, я…

— Ти перестанеш горлати?

— …носа не підточить, — прошепотів Жлобс, ухопившись за Весслову койку так, що аж пальці побіліли, — певно, щоб дати раду тремтячим рукам. — Щочетверга він уранці повертається з отої смердючої вілли… Так-от! Тільки розвидниться, я пробираюсь лісочком до шосе й ховаюся в кущах. Знаєш, де отой крутий поворот, там усі машини сповільнюють хід… А дорога звідти — в обидва боки — як на долоні.

Відгуки про книгу Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: