💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Читаємо онлайн Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз
якщо поворушити звивинами й добре зіграти свою роль, то, можливо, все-таки знайдеться спосіб потрапити на літак додому. В аеропорту хлопець заплатив таксистові, а тоді влетів до терміналу, мов несамовитий.

— Боже правий! — заторохтів він. — Не знаю, як таке могло трапитись, але я не там зійшов із літака! Мене чимось обпоїли. Мої речі, квиток — усе залишилось на борту. Ніхто не попередив мене, що під час цієї стоянки не можна виходити. Певно, щось підсипали мені в їжу чи напої, бо я відключився. Прокинувшись, я пішов розім’яти ноги. Мені не сказали, що покидати літак не можна! Квитки, дорожні чеки — все тепер пропало!

Охоронець спробував заспокоїти Аллена й привів його до стійки паспортного контролю.

— Я не там зійшов із літака! — не вгавав юнак. — Я летів транзитом до Парижа, але помилково вийшов тут! Я був геть не при собі: очевидно, щось підмішали в мій напій. Це все провина авіаперевізника. Мій багаж залишився на борту. В мене при собі всього кілька доларів. Як мені тепер повернутись до Сполучених Штатів? Господи, я тут застряг! Мені не вистачить грошей на квиток додому! Послухайте, я ж не волоцюга, який намагається прослизнути на літак задарма. Який мені зиск розводити таку катавасію заради одного-єдиного дня в Лондоні? Просто допоможіть мені повернутись додому.

Дівчина за стійкою паспортного контролю співчутливо вислухала Аллена й пообіцяла зробити все, що буде в її силах. Поки вона кудись телефонувала, хлопець нервово міряв залу кроками, курячи цигарку за цигаркою.

— Єдине, що ми можемо запропонувати, — звернулась вона до Аллена, — це внести вас до списку очікування. Ви зможете вилетіти до Сполучених Штатів першим же рейсом, на якому будуть вільні місця, за умови, що по прибутті ви оплатите вартість квитка.

— Звичайно! — вигукнув він. — Я не намагаюсь полетіти «зайцем». Удома в мене є гроші. Я тільки хочу повернутись до Америки, ото й усього. Там я негайно ж заплачу за квиток.

Аллен надокучав своїми теревенями всім, хто мав необачність опинитись поблизу. Він зауважив, що персонал уже чекає не дочекається, коли можна буде його здихатись. Саме на це він і розраховував. Нарешті його посадили на «Боїнг 747» до Штатів.

— Дякувати Богу, — прошепотів Аллен, опускаючись у крісло й застібаючи ремінь безпеки.

Він боявся заснути, тому відганяв дрімоту, перечитуючи всі журнали, що знайшлись на борту. Коли літак сів у Колумбусі, представник служби безпеки аеропорту поїхав із Алленом до Ланкастера. Аллен знайшов гроші, які він заробив, продаючи свій живопис, там, де він їх і заховав: за розхитаною дерев’яною панеллю в комірчині для мітел. Він розрахувався за квиток і сказав супровіднику:

— Я хочу вам подякувати. У «Пан Ам» до мене поставились із надзвичайним розумінням. Щойно видасться вільна хвилинка, я напишу листа президенту вашої компанії, щоб він знав, як чудово працюють його люди.

Коли Аллен залишився на самоті, його обсіли гнітючі думки. Він спробував покликати Артура. Довелось докласти чималих зусиль, але зрештою Артур таки з’явився на сцені. Озирнувшись довкола, англієць усвідомив, що він уже не в Лондоні. Після цього він категорично відмовився спілкуватися з іншими членами «сім’ї».

— Стадо нікчемних свиней, — гірко пробурмотів Артур.

Він відвернувся і ще довго ображався.

(2)

Наприкінці вересня Аллена взяли на роботу до корпорації «Анкор Гокінґ». Цей велетенський завод спеціалізувався на виготовленні скляного посуду. Колись там працювала Кеті, сестра Біллі. Завданням Аллена було спаковувати в коробки скляні вироби, які знімали з конвеєра жінки. Проте іноді йому доводилось виконувати обов’язки контролера якості — пильно обстежувати кожен предмет, щойно той сходив зі стрічки. Це була не робота, а кара Божа. Він мусив стовбичити там, де від ревіння потужних пальників і повітродувок мало не репали барабанні перетинки, знімати з конвеєра ще теплий скляний посуд, прискіпливо перевіряти, чи немає на ньому дефектів, і складати посуд на лотки, звідки його вже забирали пакувальники. Упродовж дня Томмі, Аллен, Філіп і Кевін без кінця змінювали один одного.

З Артурової згоди Аллен винайняв дворівневу квартиру на три спальні в будинку номер 1270 К по Шеридан-драйв. Це було неподалік площі Сомерфорд, у північно-східній частині Ланкастера. Нова оселя припала до душі всім членам «сім’ї». Аллену сподобалось, що сірий, побитий негодою мур відгороджує будинок від парковки та шосе. Томмі дісталась окрема кімната, де він зберігав усе своє електронне приладдя. Ще одну кімнату переобладнали на художню майстерню. Рейджен отримав у користування простору гардеробну при одній зі спалень на горішньому поверсі. Гардеробна замикалась на ключ, тож він тримав там усю зброю, крім автоматичного пістолета дев’ятиміліметрового калібру. Його Рейджен зберігав на холодильнику, під самісінькою стіною, де ніхто з дітлашні не міг його побачити й дістати.

Марлен заходила щовечора після роботи в універмазі «Гекс». Коли Мілліган працював у вечірню зміну, вона чекала, поки десь опівночі він прийде додому, і залишалась із ним майже до ранку. Перед світанком Марлен завжди поверталась до будинку, де жила з батьками.

Дівчина помітила, що Біллі став іще більш похмурим і непередбачуваним, ніж раніше. Якщо він не носився квартирою, роздратовано змітаючи все на своєму шляху, то сидів, втупившись у стіну, мов у трансі, або ж прямував до мольберта й малював як одержимий. Утім, коли вони кохались, він завжди був ніжним і чуйним.

Томмі не зізнався Марлен, що його душевна рівновага суттєво похитнулась. Він став пропускати роботу. Знову невідомо куди зникав час, і що далі, то з більшою регулярністю. Очевидно, насувались дуже важкі й буремні часи. Артур мав би все владнати, та чомусь він швидко втрачав авторитет. Їхній човник мчав у відкрите море без стерна і вітрил.

Артур звинуватив у всьому Марлен і наполіг, що цим стосункам необхідно покласти край. У Томмі обірвалося щось усередині. Він хотів було посперечатись, але побоявся. Ану ж Артур здогадається, що він закохався в Марлен? Томмі усвідомлював, що й так декілька разів мало не перетнув межу дозволеного і був на волосину від того, щоб поповнити лави небажаних персон. Раптом він почув Адаланин голос.

— Це несправедливо, — сказала вона.

— Мої рішення завжди справедливі, — заперечив Артур.

— Ти не маєш права нав’язувати нам свої правила і розривати всі ті ниточки дружби, прихильності й любові, що пов’язують нас із зовнішнім світом.

«А вона має рацію», — подумав Томмі, проте не наважився сказати це вголос.

— Марлен придушує наші таланти, — заявив Артур. — Вона постійно нам чимось дорікає, гає наш час на безглузді перепалки й не дає нам зосередитись на підвищенні нашого інтелектуального рівня.

— А я вважаю, що

Відгуки про книгу Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: