Хлопчик і тінь - Віктор Семенович Близнюк
Н-да, тут треба бути пильним! Куди не ткни — все в перевернутій подобі!
Підземний витязь моргнув коневі і повів дуже тонку мову:
— Скажіть йому, що ми знаємо про його злі й таємні наміри. Він хотів розвідати «чому?». Він (і не сам, а ще з одним карликом якого сьогодні ж буде спіймано і приведено сюди) насмілився ступити за річку, в наші землі. Та мої хоробрі вивідники стежили за ними від самого озера, а потім глухими нетрями супроводжували їх і в лісі. Навіть тоді, коли вони вдвох почали чаклувати і виконувати войовничий танець шулік: «Оп-ля-ля!». Отже, вони хотіли таємно проникнути в наш бойовий табір і вивідати, хто ми такі. Так я зрозумів їх?
Кінь-перевертень мотнув головою:
— Так, ваша сокрушительська світлість!
— Ну що ж, зараз ми покажемо, хто ми такі.
Витязь сплеснув у долоні:
— Лук і стріли мені, рах-рах!
В печерному залі, де перед тим ніби лилося сизувато-біле світло, враз почало смеркати, все огорнулось важкою грозливою млою.
Два воїни подали Магаві лук і стріли. (Сиз одразу догадався, що білий витязь і є великий Магава). Бородатий дідисько маг вніс кам'яну чашу, в якій кипіло густе й чорне вариво, що скидалося на смолу.
Змах рукою — і перед Магавою на всю височенну стіну виросло могутнє дерево з дуплом, з червоними яблуками-райками, з пурханням метеликів над зеленим листям. Здавалося, дерево тут же й росло, тільки Сиз його раніше не помічав.
Магава вмочив стрілу в чашу. В очах його спалахнуло злорадне торжество, коли він проносив над головою Сиза чорний шипучий вогонь, який витанцьовував на кінчику стріли.
Натягнув лук. Не пролетіла, а джухнула стріла, вп'ялась в дерево. І тут — вибух грому, загоготів вогонь, задимів ядучим гадом, пожираючи все нутро яблуні, гілок і навіть листя. За мить дерево стояло мертве, не дерево, а чорний кістяк з порохна, обтягнутий потрісканою корою.
Один із воїнів вступив уперед і змахнув мечем — яблуня посипалась на землю, наче вона була виліплена з попелу. Так падали дерева і в лісі, але тільки зараз Сиз побачив, від чого, від якого вогню гинуть дерева.
Гордо посміхався Магава, і в його посмішці ще більше зблиснули кінчики іклів. Він глянув згори на Сиза:
— Одного пучка стріл нам вистачить сповна, щоб спалити всі ваші житла-корчі, всі — з вітряками, з динями, з човнами і світлячками. І ми спалимо їх, якщо ви таїтимете в серці ворожі й підступні наміри. Та ми, печерні воїни, ми не носимо помсти на кінчику списів. Ми можемо дарувати вам життя. Тільки за однієї умови: ти, недостойний бранче, що хотів розвідати «чому?» (і посилав до нас своїх таємних підглядачів-світлячків), ти вернешся в поселення і приведеш усіх ваших стовусів і тривусів сюди, за так звану Кабанячу річку, до скелі. Я хочу сам, через свого брата, — він кивнув на коня-перевертня, — говорити з вашим лісовим народом і при вашій добрій згоді й волі запропонувати вам мирне сусідство і поділити межі на полювання. Вам будуть озеро й корчі, а нам — долина, і ліс, і та земля, що за долиною і за лісом, аж до Дивонських гір. Мудро я кажу?
Кінь мотнув головою:
— Рах! Рах! Мудро, ваша сокрушительська світлість!
Магава знов заговорив до Сиза:
— Скажи своїм землякам: я жду вас завтра рівно опівночі, коли місяць повисне над пущею. Передай своїм: нас, печерних воїнів, незліченна сила, нас тьма, тисяча і ще мільйон. Полками виходимо ми наверх, ми з'являємося будь-де, через нори й ущелини, де тільки є гори й скелі. Отож передай своїм: якщо ви тільки поворухнете пальцем супроти нас, якщо не прийдете в долину, ми зразу ж…
Він ще раз натягнув лук і випустив стрілу — просто в стіну кам'яної печери. І знов — чорний спалах, гуркіт вибуху, завирувало полум'я, охопило вогнем всю стіну; розпечене каміння тріснуло, обвалилося, і Сиз побачив: за тим обвалом, в чорній стіні відкривалась висока брама, і десять чи двадцять ватаг списоносців широким кроком вступили в зал.
Хтозна-чого, від згарища чи від тьми списоносців, в залі враз спохмурніло, та й все навкруг зблякло, змінилось, злиняло на очах: Магава одразу став зловісно-сірим, а кінь його — бурим і волохатим, як старий ведмідь.
Така ж важка мла й тиша повисла і над Сизом.
— Мені треба подумати, — сказав Сиз.
Він поліз у кишеню, витяг кисета і хотів було закурити (а люльку він завжди розпалював світлячком). Та тільки намацав гниличку, як Магава раптом відсахнувся, кінь його важко пирхнув і в печері прокотився голос:
— Назад! Не треба! Сховайте!
«Хм, чого це вони? — здивувався Сиз. І тут же майнула здогадка — Ага, світлячка мого, гемони, злякалися!»
Три списоносці хутко ступили до Сиза, щоб негайно одвести до ями. І вони б його повели, та раптом у всіх над головами різко й пронизливо крикнула птиця:
— Кр-р-р! Куа!..
Магава здригнувся, хижо занюхав повітря:
— Дух, дух, дух!.. Тут був ще один чужий дух! Чужий, зловорожий дух — чуєте?!
Не підводячи брів, Сиз кліпнув одним оком вгору і помітив: в гіркому чаду, під стелею тривожно промайнула і сховалась тінь його вірної доброї зозулі.
