Фараон - Болеслав Прус

Рамзес відчув, як у нього защеміло серце. Це було вперше, щоб якась жінка іншому чоловікові, а не йому, давала перевагу. І до того ж чоловікові геть старому, ассірійцеві!..

Тим часом між глядачами прокотився гомін. На арені чоловік, озброєний мечем, наказав прив’язати собі до грудей ліву руку, інші оглянули свої списи — і вивели другого бика.

Коли один з озброєних зірвав бикові пов’язку з очей, той обернувся й поглянув навколо, ніби хотів порахувати своїх ворогів. А коли його почали колоти списами, він кинувся до огорожі, щоб забезпечити себе з тилу. Потім нагнув голову і спідлоба стежив за рухами людей, що нападали на нього.

Спершу списоносці обережно підкрадалися з боків, щоб вколоти його. Та побачивши, що тварина стоїть нерухомо, вони осміліли і почали перебігати в нього перед очима щораз ближче.

Бик ще нижче похилив голову та стояв ніби вкопаний. Глядачі почали сміятись, та враз веселість їхня замінилася криком страху. Бик, вибравши хвилину, важко метнувся вперед, вдарив списоносця і, підхопивши його на роги, підкинув угору.

Той упав на землю з розтрощеними кістками, а бик побіг на другий бік арени і знову став чекати нападу.

Списоносці знову оточили його й почали дражнити, а тим часом на арену вибігли циркові слуги, щоб забрати пораненого, який стогнав. Бик, незважаючи на часті уколи списів, стояв нерухомо, але коли троє слуг підняли на руки зомлілого бійця, він із швидкістю вихру кинувся на них, повалив на землю і почав страшно топтати ногами.

Серед публіки знялася метушня: жінки плакали, чоловіки лаялись і кидали в бика все, що було напохваті. На арену полетіли киї, ножі й навіть дошки з лав.

Тим часом на розлюченого звіра кинувся чоловік з мечем. Але розгублені списоносці не підтримали його — бик повалив чоловіка і погнався за іншими.

Сталася річ, досі не чувана в цирку: на арені лежало п’ятеро людей, інші, ледве обороняючись, тікали від розлюченого звіра, а глядачі несамовито кричали від гніву чи від переляку.

Раптом усе стихло, глядачі посхоплювалися і повихилялись зі своїх місць; вражений Гірам зблід і розкинув руки… На арену із лож сановників вискочило двоє: царевич Рамзес з оголеним мечем і Саргон з короткою сокирою.

Бик, похиливши голову й задерши хвіст, кружляв по всій арені, здіймаючи хмари пилюки. Ось він помчав просто на царевича, та раптом, ніби відкинутий величчю царського сина, обминув Рамзеса і кинувся на Саргона, але… тут же впав на місці. Спритний і надзвичайно сильний ассірієць повалив його одним ударом сокири межи очі.

Глядачі завили від захвату і почали кидати квіти на Саргона і його жертву. Тим часом Рамзес стояв з оголеним мечем, здивований і обурений, дивлячись, як Кама вихоплювала в своїх сусідів квіти і кидала їх ассірійцеві.

Саргон байдуже сприймав захоплення глядачів. Він штурхнув ногою бика, щоб пересвідчитись, що він неживий, а потім ступив кілька кроків до царевича і, сказавши щось своєю мовою, уклонився йому з гідністю знатного вельможі.

Рамзесові застелила очі кривава мла; він охоче встромив би меча в груди цьому переможцеві. Але він опанував себе, трохи подумав і, знявши з шиї золотий ланцюг, подав його Сарганові.

Ассірієць знову вклонився, поцілував ланцюг і надів його собі на шию. А царевич з багровим рум’янцем на щоках рушив до хвіртки, якою входили на арену актори, і, супроводжуваний несамовитими вигуками глядачів, глибоко принижений, вийшов із цирку.

Розділ тридцять четвертий

Був уже місяць тот (кінець червня — початок липня), В місті Пі-Баст та на його околицях почав зменшуватись приплив прочан через величезну спеку. Але при дворі Рамзеса не переставали бенкетувати і тільки й балачок було, що про пригоду в цирку.

Придворні вихваляли відвагу царевича, недолугі дивувалися з сили Саргона, жерці з поважним виглядом перешіптувалися, що наступник трону не повинен був устрявати в бій биків. Адже для цього є інші люди, яким за це платять і які не користуються громадською пошаною.

Рамзес або не чув цих різних балачок, або не звертав на них уваги. В його пам’яті з цього видовища залишилося два епізоди: ассірієць вихопив у нього перемогу над биком і — залицявся до Ками, яка дуже доброзичливо приймала його зальоти!

Оскільки Рамзесові не випадало запрошувати до себе фінікійську жрицю, він одного дня надіслав Камі листа, в якому писав, що хоче її бачити, і запитував, коли вона його прийме. Через того самого посланця Кама відповіла, що чекатиме його сьогодні ввечері.

Ледве показалися на небі зорі, царевич потай, як йому здавалося, вийшов з палацу і подався до Ками.

Сади храму Ашторет були майже порожні, особливо навколо будинку жриці. Там було тихо і світилося всього зо два вогники.

Коли царевич несміливо постукав, жриця відчинила йому сама. У темному передпокої вона стала цілувати йому руки, шепочучи, що вмерла б одразу, якби тоді в цирку розлючений звір заподіяв йому щось лихе.

— Але тепер ти мусиш бути цілком спокійна, — гнівно відповів наступник трону, — оскільки твій коханець врятував мене…

Коли вони зайшли до освітленого покою, царевич побачив, що Кама плаче.

— Що з тобою? — спитав він.

— Одвернулося од мене серце мого повелителя, — мовила вона. — І, мабуть, по заслузі…

Наступник трону уїдливо засміявся:

— То ти вже його коханка чи тільки збираєшся стати нею, свята діво?

— Коханкою?.. Ніколи!.. Але я можу стати дружиною цього страшного чоловіка…

Рамзес схопився з місця.

— Чи це сон?! — вигукнув він. — Чи Сет послав на мене прокляття?.. Ти, жриця, що пильнує вогонь перед вівтарем Ашторет і під загрозою смерті мусить залишатися дівчиною, — ти виходиш заміж?.. Справді, лицемірство фінікійців ще жахливіше, ніж розповідають про нього люди!..

— Вислухай мене, мій пане, — відповіла Кама, витираючи сльози, — і осуди, якщо я того заслужила. Саргон хоче взяти мене за дружину, за свою першу дружину. За нашими законами, жриця в дуже виняткових випадках може вийти заміж, але тільки за чоловіка царської крові. Саргон — родич царя Ассара…

— І ти вийдеш за нього?

— Якщо найвища рада тірських жерців накаже мені, що я зможу вдіяти?.. — відповіла вона, знову заливаючись сльозами.

— А чому Саргон цікавить ту найвищу раду? — спитав царевич.

— Здається, цікавить її іще багато чого, — відповіла жриця, зітхнувши, — Адже ассірійці мають захопити Фінікію, і Саргон повинен стати її намісником.

— Ти збожеволіла!.. — вигукнув царевич.

— Я кажу те, що знаю. В нашому храмі вже вдруге правлять службу богам, щоб вони відвернули лихо від Фінікії…