Вірнопідданий - Генріх Манн

На це Дідеріх, щоб зберегти свою гідність, так штовхнув стола, що всі аж заверещали. Він забороняє їм удаватися до подібних припущень, кричав він. Треба сподіватися, що існують ще порядні дівчата. Пані Геслінг почала благати тремтячим голосом:

— Для цього, мій любий сину, тобі досить лише подивитися на своїх сестер.

І Дідеріх справді подивився на них; він кліпав очима і вперше не без остраху подумав про те, що робили досі із своїм життям ці дві жінки, які були йому сестрами.

— Е, дурниці, — вирішив він і бадьоро випростався, — вас просто треба тримати в шорах. Коли у мене буде дружина, я їй покажу!

Сестри з посмішкою перезирнулися, і Дідеріх злякався, бо він думав про Густу Даймхен, а їхня посмішка, може, також стосувалась її? Звірятися не можна було на жодну. В своїй уяві він бачив Густу, її лляне волосся, пухке, рожеве обличчя. Її м’ясисті губи були розтулені, вона показувала йому язика, як Кетхен Цілліх, коли гукала йому: «Прощавай, овечко!» Густа, така схожа і обличчям, і фігурою на Кетхен, виглядала б із висолопленим язиком і напівп’яна цілком, як та!

Магда сказала:

— Кетхен, звичайно, дурна, але що ж, її можна зрозуміти, коли доводиться так довго чекати і ніхто не приходить.

Еммі зразу втрутилася.

— Кого ти маєш на увазі? Якби Кетхен задовольнилась якимось Кінастом, їй теж не довелося б чекати.

Магда в гордовитій свідомості, що факти за неї, тільки випнула груди й промовчала.

— І взагалі, — Еммі кинула серветку і встала. — Як ти можеш вірити тому, що чоловіки говорять про Кетхен? Це ж огидно. Невже ми нічим не можемо захистити себе від їхніх пліток?

Вона обурено сіла в куток і розгорнула книгу. Магда тільки знизала плечима, а переляканий Дідеріх марно шукав приводу запитати: може, й Густа Даймхен також?.. Коли так довго сидиш відданицею?

— Бувають ситуації, — зауважив він, — коли плітки перестають бути плітками.

Еммі жбурнула книгу.

— А коли б навіть і так! Кетхен робить, що хоче! Ми, дівчата, маємо таке ж право сповна звідати втіхи в житті, як і ви! Хай чоловіки радіють, коли їм після цього ще пощастить з нами одружитися!

Дідеріх підвівся.

— Я не дозволю говорити такого в своєму домі! — суворо сказав він і доти дивився на Магду, блискаючи очима, поки вона не перестала сміятись.

Пані Геслінг принесла йому сигару.

— Про мого Діделя я знаю, напевне, що він ніколи не ожениться з такою, — і вона заспокійливо погладила його по голові.

Він сказав з притиском:

— Я не можу собі уявити, мамо, щоб справжній німець коли-небудь міг на це зважитися.

— О, не всі такі ідеалісти, як мій любий син, — підлещувалася вона. — 6 багато матеріалістів, які на додачу до грошей беруть дещо й такого, про що люди казна-що базікають. — Під його владним поглядом вона злякано торохтіла далі: — Наприклад, пан Даймхен. Господи, тепер він помер, і йому все одно, але скільки було свого часу розмов. — Тепер усі троє вп’ялися в неї очима, ждучи, що вона далі скаже. — Авжеж, — боязко мовила вона. — Про пані Даймхен і пана Бука. Густа ж уродилася передчасно.

По цих словах пані Геслінг довелося втекти за параван коло грубки, бо всі троє кинулися до неї.

— Остання новина! — кричали Еммі і Магда. — Як же це сталося?

Але Дідеріх громовим голосом змусив їх припинити бабські плітки.

— Ми ж слухали твої чоловічі плітки! — кричали сестри, намагаючись відштовхнути його від грубки.

Мати, ламаючи руки, дивилася на їхню рукопаш.

— Я ж нічого не сказала, діти! Але тоді всі говорили про це, і пан Бук подарував пані Даймхен посаг.

— Так ось воно що! — вигукнула Магда. — От які в родині Даймхен багаті дядечки зі спадщиною! Он звідки золоті торбинки!

Дідеріх заступився за Густину спадщину:

— Вона ж із Магдебурга!

— А наречений? — спитала Еммі. — Такоя» із Магдебурга?

Зненацька всі замовкли і приголомшено подивилися одне на одного. Потім Еммі тихо повернулася на диван і навіть знову взяла книгу до рук. Магда почала прибирати зі столу. Дідеріх підійшов до паравану, за яким знітилася папі Геслінг.

— Тепер ти бачиш, мамо, до чого це призводить, коли дають волю своєму язику? Ти ж не берешся твердити, що Вольфганг Бук одружується із власного сестрою?

З-за паравану чути було жалібний голос:

— Я ж не винна, мій любий сину. Я вже давно забула про цю стару історію, і ще ж невідомо, чи це так. Жодна душа тепер цього не знає.

Еммі кинула з-за своєї книги:

— Але старий Бук знає, де він тепер візьме грошей для свого сина.

Магда буркнула в скатертину, яку саме складала:

— Буває ще й не такого.

Тоді Дідеріх підняв руки, ніби волаючи до неба. Але він своєчасно затлумив жах, який його опановував.

— Чи я потрапив між розбійників і вбивць? — діловито спитав він і, випроставшись, пішов до дверей. Там він обернувся. — Я, звичайно, не можу перешкодити вам роздзвонити ці ваші милі новини по всьому місту. Що ж до мене, то я заявляю, що не маю з вами нічого спільного. Я оголошу це в газеті! — І він вийшов.

Він не пішов до погрібця, а, сидячи на самоті у Кляпша, поринув у роздуми про світ, в якому можливі такі мерзенні речі. Звичайно, тут самим лише чемним поводженням нічого не вдієш. Хто