Дай сили заплакати. Роман-видіння - Дмитро Михайлович Кешеля

тамтому березі ріки Латориці, він раптом витягнув з кишені невеликий записник і почав мережити рядок за рядком.

Так і народився вірш:

В Мукачівській фортеці

Тут у давні дні Ілона Зріні

Стяг червоний волі підняла.

А тепер в’язницею героїв

Став притулок вільного орла.

Тільки брязк важких кайданів чути,

Та глуха підводиться стіна, —

Сміливо пішов би я на плаху,

А тюрма — тюрма мені страшна.

На валу, нескорений і гордий,

Юний в’язень мірить крок,

Поглядом в далеку даль шугає,

Меж немає для його думок.

Він тут гість новий, ще не зломився.

Цей ланцюг — для нього новина.

Сміливо пішов би я на плаху,

А тюрма — тюрма мені страшна.

Вірш «В Мукачівській фортеці» (в оригіналі «В Мункачівській фортеці») за життя Петефі так і не був опублікований. Проте історія Розмарії, пов’язана з ним, на цьому не закінчилась.

Через кілька днів опісля того, як російські війська 31 липня 1849 року під Шегерваром розбили австрійську армію під командуванням польського генерала Бема, наші люди помітили, як на світанку до Розмарії під’їхали два вершники. В одному з них батько мого діда Андрія упізнав Шандора Петефі. Наш прадід не міг помилитися. Він під час першого візиту поета особисто обслуговував Петефі і Гержені, готуючи для них на вогнищі молоде ягня.

Петефі був весь закривавлений і зовсім знесилений. Його зсадили з коня і на руках занесли до резиденції. Того ж дня тут уже був лікар Симеон Фелдеші. Він більше півдня провів у палаці, а коли вийшов… Наш прадід бачив, як Симеон бідкався і безпорадно розводив руками…

А через кілька днів, так оповідали, на цвинтарі біля Мукачівського монастиря, у скромній місцині за ніч з’явилась могила. На дубовому хресті угорською було викарбувано: «Тут покоїться найвідоміший невідомий солдат».

Хто ж цей «найвідоміший невідомий»? За переказами закарпатців, які брали участь у битві під Шегерваром, генерал дуже дорожив поетом. І тому категорично заборонив Петефі брати участь у військових діях. Проте він не послухався, пішов у бій, був поранений і зник безслідно того ж таки дня.

Отже, кого насправді бачив наш прадід у літній резиденції під Ловачкою і хто покоїться у могилі під хрестом із написом «найвідоміший невідомий солдат», мабуть, назавжди залишиться загадкою історії. Звичайно, таємницю нічного поховання неподалік Мукачівського монастиря достеменно знав граф Гержені. Проте жорстока поразка угорської революції настільки його вразила, що він зліг і помер за кілька день від серцевого нападу.

Після смерті графа Розмарія на довгі літа занепала, заросла хащею і почала помалу валитися.

Десь у перші роки XX століття тут раптово з’явився наймолодший син графа Бейла. За весни-літа енергійний граф, вклавши великі кошти, відновив красу і молодість Розмарії. А перед різдвяними святами сюди в оточенні слуг прибула донька Бейли Ержібет.

Не встигла молода графиня розпакувати речі, як по нашому і навколишніх селах побігло: молода панянка — вагітна. А живота собі нажила від якогось не вельми знатного офіцера. І як не кохала його бідна пані, проти шлюбу