Комедії - Жан Батист Мольєр

Пан Журден. Не знаю вже, як вам і дякувати, вельможний пане. Мені страх як незручно, що така висока особа, як ви, і так клопочеться задля мене!

Дорант. Ви жартуєте? Хіба друзі можуть бути такими церемонними? Хіба ви самі не зробили б такого ж при нагоді й для мене?

Пан Журден. О, ще й як! Від щирого серця.

Пані Журден (до Ніколь). Немов якийсь тягар лягає мені на серце, коли він до нас приходить!

Дорант. Щодо мене, то я ладен зробити все для мого друга. Я теж упадав коло чарівної маркізи, але коли ви мені сказали, що закохалися в неї, — пам’ятаєте? — я відразу ж узявся допомагати вам у ваших сердечних справах.

Пан Журден. Це правда. Ви такі великодушні, що мені аж соромно!..

Пані Журден (до Ніколь). Він, здається, й не збирається йти звідси?

Ніколь. Їм удвох дуже весело, ви ж бачите.

Дорант. А вам таки пощастило зворушити її серце! Жінки більш за все люблять, щоб задля них не жалкували грошей; ваші щоденні серенади, ваші численні букети, той чудовий фейерверк на воді, діамант, який ви їй подарували, і, нарешті, новий сюрприз, що ви його для неї готуєте, — все це набагато красномовніше розповідає про ваше кохання, ніж усі слова, які ви могли б сказати їй особисто.

Пан Журден. Нічого не пошкодую, щоб протоптати собі стежечку до її серця. Вельможна дама має для мене особливу, чарівну принадність; таку честь я ладен купити за всяку ціну…

Пані Журден (стиха до Ніколь). Про віщо вони так довго шепочуться? Підійди-но до них тихесенько та послухай.

Дорант. Скоро ви матимете насолоду милуватися нею і досхочу натішите ваші очі.

Пан Журден. Щоб нам почувати себе вільніше, я влаштував так, що моя жінка обідатиме нині в своєї сестри і сидітиме там до самого вечора.

Дорант. Чудова ідея! Ваша дружина могла б завдати нам клопоту. Я вже замовив кухареві обід від вашого імені і наказав також приготувати все, що буде потрібне для балету. Цей балет — мій власний твір, і, якщо тільки виконання відповідатиме ідеї, я певен, що…

Пан Журден (помітивши, що Ніколь підслухує, дає їй ляпаса). Це що таке? Ах ти ж, зухвале дівчисько! (До Доранта). Ходімо звідси, прошу вас.

ЯВА 7

Пані Журден, Ніколь.

Ніколь. Справді, пані, я таки добре заробила за мою цікавість. Але здається мені, що там не все чисто. Вони розмовляють про якісь справи, яких вам зовсім не можна знати.

Пані Журден. Вже давно, Ніколь, маю я підозру на мого чоловіка. Я певна, що він мене дурить, що він упадає коло когось, — от і намагаюся вивідати, коло кого саме. Крім того, час уже й про мою дочку подбати. Ти ж знаєш, як Клеонт її кохає; він і мені припав до серця, отож я й хочу допомогти йому в цій справі та віддати за нього Люсіль, якщо мені пощастить.

Ніколь. По правді вам кажу, моя пані, я просто в захваті, що ви погоджуєтеся на цей шлюб: вам подобається пан, а мені ще більше — його слуга. Ох, та й добре ж було б, коли б нас повінчали одночасно!

Пані Журден. Біжи ж мерщій до Клеонта та перекажи йому від мене, щоб він зараз же сюди з’явився: ми підемо разом до мого чоловіка просити в нього згоди на цей шлюб.

Ніколь. Біжу, пані, з радістю! Ще ніколи ви мені не давали приємнішого доручення.

Пані Журден виходить.

Ото зрадіють обидва!

ЯВА 8

Клеонт, Ков’єль, Ніколь.

Ніколь (до Клеонта). Ага! Ось і ви до речі. А я несу вам радісну звістку, я хочу…

Клеонт. Геть, лукава зраднице, і ніколи не смій морочити мене твоїми брехливими словами!

Ніколь. Отак ви приймаєте…

Клеонт. Геть, кажу тобі, і скажи твоїй зрадливій панночці, що їй більше не пощастить одурити простака Клеонта!

Ніколь. Що воно й до чого?.. Не розберу… Мій любенький Ков’єлю, скажи ж хоч ти, що все це означає?

Ков’єль. Твій любенький Ков’єль, гидке дівчисько?! Геть з моїх очей, мерзотнице! Дай мені спокій!

Ніколь. Як? І ти теж…

Ков’єль. Геть з моїх очей, кажу тобі! І не балакай до мене більш ніколи!

Ніколь. Оце-то так! Яка муха їх обох укусила? Побіжу мерщій та розкажу про все панночці.

ЯВА 9

Клеонт, Ков’єль.

Клеонт. Як! Поводитися так із своїм коханим, з коханим найвірнішим та найпалкішим з усіх коханих на світі!

Ков’єль. То щось нечуване, що вони нам обом учинили!

Клеонт. Я кохаю її понад усе на світі, я такий ніжний з нею. Нікого в світі не маю я дорожчого за неї. Тільки про неї турбуюся, думаю, мрію, тільки її бажаю… Вся моя радість тільки в ній. Я розмовляю тільки про неї, думаю тільки про неї, уві сні бачу тільки її, я живу тільки нею, серце моє б’ється тільки для неї, я дихаю тільки нею, все життя моє в ній… І за таку відданість — отака мені нагорода!.. Два дні не бачив я її — й вони видалися мені за два страшних сторіччя… І ось нарешті ми зустрічаємося випадково: серце моє затрепетало, обличчя запалало, і я, забувши з радощів усе на світі, кидаюсь у захваті до неї… А зрадниця відвертається й зневажливо проходить повз мене, наче й знати мене не знає.

Ков’єль. Я кажу те ж саме.

Клеонт. Чи ж може що зрівнятися, Ков’єлю, з таким лукавством невдячної Люсіль?

Ков’єль. А що може зрівнятися, пане, з лукавством цієї мерзенної Ніколь?

Клеонт. І це після таких самопожертв, після стількох зітхань, присягань, що їх викликали її принади!

Ков’єль. І це після такого невтомного піклування, після того, як я стільки допомагав їй на кухні!

Клеонт. Після тих сліз, що я пролив біля її ніг!

Ков’єль. Після тієї сили-силенної відер з водою, що я попотягав для неї з криниці!

Клеонт. Після такої пристрасті, після такого кохання, коли я сам себе забував!

Ков’єль. Після такого жару, який я терпів біля печі, повертаючи за неї печеню на рожні!

Клеонт. Вона уникає мене з презирством!

Ков’єль. Вона нахабно повертається до мене спиною!

Клеонт. Така зрадливість заслуговує найвищої кари!

Ков’єль. Така підлість варта тисячі ляпасів!

Клеонт. Не смій мені ніколи заступатися за неї!

Ков’єль. Я, пане? Боже мене борони!

Клеонт. Не смій