Сьомий хрест - Анна Зегерс
Яка ж то магічна сила? Сила атавістичних спогадів чи цілковитого забуття? Можна подумати, що остання війна, на яку повели цей народ, закінчилася блискучою перемогою і принесла самі тільки радість і гаразд! Жінки й дівчата посміхаються, наче їх синам і коханим не страшні ніякі кулі.
Як добре хлопці вже навчилися марширувати за кілька тижнів… А матері, які трусяться над кожним пфенігом і завжди запитують: навіщо тобі? Вони, здається, залюбки віддали б своїх синів або шматки своїх синів. Заради чого? Заради чого? Це вони вже потім запитають, коли змовкне музика. Тоді вагоновод знову ввімкне мотор, дідок помітить, що на деревці зламалася гіллячка, і почне бурчати. А шпик, коли він справді тут е, здригнеться з переляку.
Бо Георг зіскочив-таки з трамвая. Він іде у Бокенгайм пішки. Пауль живе на Брунненгасе, 12. Цього з Георгової пам’яті не вибили на страшних допитах. Він не забув навіть імені дружини Пауля: Лізель, уроджена Ендерс.
Тепер він ішов швидко і впевнено, не оглядаючись. Зупинився відсапатися на вулиці, що вливалась у Брунненгасе, біля вітрини крамниці. Коли він побачив своє відображення у вітрині, то мимоволі вхопився за поруччя перед нею. Яке бліде обличчя у чоловіка, що вчепився рукою за металевий стрижень, і що це за чуже жовтувате пальто, яке немов тягне за собою його тіло і його фетровий капелюх. «Чи маю я право піти до Редерів? — запитував себе Гесірг. — Які в мене підстави сподіватися, що я позбувся своєї тіні, якщо за мною справді ходила тінь. А Пауль Редер! Чому саме він має ризикувати всім і саме заради мене? І чому я взагалі сидів на тій лаві в сквері?»
V
На четвертому поверсі ліворуч, на маленькому клаптику картону було написано прізвище Редер, чітко й красиво, в колі, що нагадувало фамільний герб. Георг притулився до стіни і втупився в цей напис, наче в нього були, як у самого Редера, світло-голубі очі й веснянки, коротенькі руки й ноги, тверезий розум і добре серце.
Поки Георг жадібно розглядав табличку, він зрозумів, що різноманітні шуми, які він почув ще внизу, доносяться саме з цієї квартири. По підлозі торохтить дитяча іграшка, дитячий голос називає станції, другий кричить: «Сідайте у вагони!» Стукотить швейна машина. На тлі цих звуків вирізнюється голос жінки, що співає ха банеру з «Кармен», такий сильний і лункий, що Георгові здається, наче це передача по радіо, та нараз голос вривається на високій ноті. Весь цей шум скоріше посилювали, ніж заглушували звуки маршу, який недавно грали на вулиці, і Георг подумав, що маршові звуки долинають знадвору, але виявилося, що то ввімкнули радіо у квартирі на цьому майданчику, щоб заглушити голос Лізель Редер.
Георг згадав, що Лізель до заміжжя іноді співала в хорі. ІІауль частенько брав його з собою на гальорку, щоб він помилувався з його Лізель в подертій спідничці контрабандистки або в коротких штанцях пажа. Лізель Редер завше була, як кажуть, дуже мила дівчина. Ту прірву, яка раптом лягла між ним і Редером, коли він перебрався до Франца, ту неждану й глибоку прірву він усвідомив уперше у домі Редера, коли, дивився на його дружину, на його домашню обставу. Переселитися до Франца означало не тільки вчитися, набути певних ідей, думок, брати участь у боротьбі, це означало також, що треба інакше поводитись, інакше одягатися, вішати інші картини на стіни, вважати за гарні інші речі. Невже Пауль зможе прожити ціле життя з цією дурною качкою Лізель? Навіщо вони понаставляли скрізь усяких зайвих дрібничок?
Навіщо два роки збивають гроші на диван? Георгові стало нудно у Редерів, і він перестав туди ходити. А потім йому стало нудно з Францом, і їх спільна кімната здалася йому пусткою. В такому сум’ятті неясних почуттів і напівусвідомлених думок Георг, тоді ще дуже молодий хлопець, частенько поривав із своїми друзями. Тому його й вважали нерозважливою людиною. А сам він, мабуть, думав, що можна один вчинок загладити іншим, одне почуття витиснути новим.
Прислухаючись, Георг уже приклав пальця до кнопки дзвінка. Навіть у Вестгофені він не відчував такої гіркої туги за домівкою. І знову опустив руку. Чи має він право увійти сюди, де його, певно, привітно приймуть. Чи мав він право одним коротким дзвінком занапастити цю родину. Поставити її під загрозу тюрми й смерті, приректи дітей на поневіряння по націстських дитячих притулках.
Тепер у його голові прояснилося. То його втома винна, — сказав він собі, — що йому спало на думку прийти до Редерів. Хіба він сам ще півгодини тому не вважав, що за ним стежать? Невже він справді думає, що такому, як він, легко втекти від своїх переслідувачів?
Він знизав плечима і спустився на кілька східців. У цю хвилину хтось увійшов з вулиці і почав побиратися вгору. Георг обернувся до стіни і пропустив повз себе Пауля Редера, а потім доплентався до вікна на сходах, сперся на нього і прислухався.
Але Редер не зайшов у квартиру, він теж зупинився і прислухався. Несподівано Редер почав спускатися. Георг зійшов ще нижче. Редер перегнувся через поручні і гукнув:
— Георге!
Георг, не відповідаючи, пішов униз. Але Редер двома стрибками наздогнав його і знову гукнув.
— Георге! — Він схопив його за руку. — Це ти чи не ти? — Пауль розсміявся й похитав головою — Ти вже був у нас? Ти мене не пізнав? А я подумав: та це ж Георг! А ти
