Спокута - Ієн Макьюен
Палати порожніли, але роботи ставало більше. Щоранку всі ліжка зсувалися до середини, щоб практикантки могли понатирати підлоги важенною щіткою, шурувати якою дівчатам було ледь-що під силу. Замітати належало тричі на день. Порожні тумбочки вичищали, матраци дезінфікували, мідні гачки для одягу, дверні клямки й замки у дверях начищали до блиску. Усе дерев’яне — двері й плінтуси — мили карболовим розчином, так само як і ліжка з їх залізними рамами й пружинними сітками. Практикантки чистили, протирали й висушували судна і пляшки-грілки, поки ті не починали блищати, як столова порцеляна. Тритонні армійські вантажівки під’їздили до складських приміщень, підвозячи чимраз більше ліжок, старих, брудних, які треба було віддраювати по декілька разів, перш ніж рознести по палатах, розставити рядами, потім промити карболкою. У вільні хвилини практикантки разів по десять на день відмивали свої порепані й кровоточиві руки в крижаній воді. Війна з мікробами не припинялася ні на хвилину. Практиканток привчали до культу гігієни. Їх навчали, що не може бути нічого гіршого, ніж жмутик ворсу з ковдри, який лежить під ліжком, ховаючи в собі батальйон, а то й цілу дивізію бактерій. Щоденне віддраювання, начищання й протирання стало знаком професійної гордості практиканток, і заради цього слід жертвувати будь-якими особистими вигодами.
Санітари приносили зі складів безліч усього, що треба було розпакувати, інвентаризувати й розкласти на місця, — бинти, лотки, шприци, три нових автоклави й велику кількість упаковок з написом «пакети Беньяна», призначення яких їм ще не пояснювали. Встановили нову шафу для медикаментів і заповнили її, тричі перед цим вичистивши. Шафа була замкнена, ключ знаходився у сестри Драммонд, але одного ранку Брайоні побачила всередині цілі ряди пляшечок із написом «морфій». Коли її посилали з якимись дорученнями, вона бачила, що в інших відділеннях ведеться така ж підготовка. Одне відділення було вже цілком вільне від пацієнтів, і у видраєних до блиску приміщеннях стояла повна очікування тиша. Не належало, однак, задавати ніяких запитань. Рік тому, одразу після оголошення війни, відділення на останньому поверсі були повністю закриті — як захід для захисту від бомбардувань. Операційні були тепер у напівпідвалі. Вікна першого поверху були закладені мішками з піском, а дахові вікна зацементували.
Армійський генерал, супроводжуваний десятком консультантів, здійснив обхід госпіталю. Візит цей відбувся без будь-яких церемоній, не вимагали навіть дотримуватися тиші. Казали, що раніше під час таких важливих відвідин ніс кожного пацієнта мав бути на одній лінії з центральною складкою на верхньому простирадлі. Однак цього разу часу на підготовку не було. Генерал і його супровід, щось бурмочучи й киваючи головами, пройшли відділенням і одразу ж пішли.
Тривожні передчуття наростали, проте для якихось коментувань можливостей було небагато, та це й офіційно не дозволялося. У вільний від чергувань час стажистки навчалися, мали чи лекції, чи практичні заняття, чи самопідготовку. За їхнім харчуванням і сном постійно наглядали, наче вони були новачками в Роудинській школі. Коли Фіона, чиє ліжко стояло поряд із ліжком Брайоні, відсунула якось від себе тарілку й заявила, ні до кого конкретно не звертаючись, що вона «абсолютно нездатна» їсти овочі, зварені в бульйоні з м’ясних кубиків «Оксо», сестра-хазяйка стояла над нею, поки та не з’їла все до останнього кусника. Фіона вважалася подругою Брайоні; в гуртожитку в перший же день навчання вона попросила Брайоні обрізати їй нігті на пальцях правої руки, пояснивши, що не вміє користуватися ножицями лівою рукою і що її мама завжди робила це для неї. Була вона рудоволосою і вкритою ластовинням, і це одразу ж насторожило Брайоні. Проте, на відміну від Лоли, Фіона була веселою і галасливою, мала ямочки на зворотній стороні долонь і величезний бюст, з приводу якого інші дівчата казали, що вона неодмінно стане колись старшою сестрою. Її родина жила в Челсі. Одного вечора, лежачи в ліжку, вона пошепки сповістила, що її батько чекає запрошення стати міністром воєнного кабінету Черчілля. Проте, коли склад кабінету був оголошений, такого прізвища там не було, і нічого з цього приводу не було сказано, а Брайоні вважала за краще не розпитувати. У ті перші місяці після курсу первинної підготовки у Фіони й Брайоні майже не було можливостей виявити, чи вони й справді подобаються одна одній. Їм зручно було вважати, що подобаються. Вони належали до тих небагатьох, що не мали взагалі ніякого медичного досвіду. Більшість інших дівчат закінчили курси першої допомоги, а деякі вже належали до добровільних санітарних загонів і встигли познайомитися з кров’ю і з трупами, принаймні самі так казали.
Проте дружити було нелегко. Практикантки чергували у своїх відділеннях, у вільний час вчилися по три години на день, а потім спали. Єдиним послабленням була перерва на чай від четвертої до п'ятої, коли вони знімали з дерев'яних поличок свої маленькі коричневі чайнички, підписані їхніми іменами, й сиділи всі разом у маленькій кімнаті відпочинку за межами відділення. Розмовляли церемонно; сестра-хазяйка теж була присутня й наглядала, щоб усе відбувалося пристойно. А крім того, як тільки вони сідали, на них накочувала втома, важка, наче три складені ковдри. Одна з дівчат заснула з чашкою в руці й ошпарила кип’ятком ногу — гарна нагода, як сказала сестра Драммонд, зайшовши перевірити, чого це тут верещать, попрактикуватися