Зима у горах - Джон Вейн

—     Почасти,— відповів Медог,— Його послав сюди їхній уряд.

—     Уряд? А хто він,— інспектор по боротьбі з ящуром?

—     Він уособлює вісь Карвенай — Квебек, про яку я вам уже казав,— охоче пояснив Медог,— Йому офіційно доручено перекласти «Гвілім черокі» французькою мовою.

—     Але ж...— Роджер силкувався зрозуміти почуте.— Ви сказали, що уряд оплачує його перебування тут.

—     Саме так. Він одержує державну стипендію.

—     Але ж він...— Роджер умовк, потім почав знову: Дайте мені розібратись. Отже, він приїхав сюди, щоб зустрітися з вами й перекласти вашу поему французькою мовою. Щоб надрукувати її... де? В Квебеку?

—     Так, спочатку там,— відповів Медог.— Але це буде двомовне видання, тож його продаватимуть і тут, в Уельсі. І, зрозуміла річ, Париж завжди купує значну частину тиражу всього того, що видається в Квебеку. Це в них один із способів підтримувати заокеанські зв’язки. А на той час, коли ми закінчимо, книжка пошириться по всьому світу.

Роджер починав розуміти.

—     Отже, він зробив цю приємну подорож, щоб співробітничати з вами, що насправді означає: усю роботу зробите за нього ви, бо він явно не знає й трьох слів по-валлійськи. А ви, безперечно,— адже з цього діла можна мати неабиякий навар — гайнете в Квебек, коли вам заманеться.

—     Можете в цьому не сумніватися,— мовив Медог,— Як тільки тут зможуть обійтися без мене.

—     Хе-хе,— сказав Роджер і до дна вихилив кухоль пива. Всі його почуття переплуталися. З одного боку, яке йому діло, коли хтось хоче тринькати гроші, щоб створити Медогу репутацію поета, тим більше, що той її заслуговує. З іншого боку, це мало якийсь спотворений вигляд, як усе в сучасному світі. Якщо слово «культура» ще не втратило остаточно свого змісту, то що важить більше для культури: щоб Герет і далі водив свій автобус чи щоб цей пустодзвін, який удає, ніби не знає англійської, а знає валлійську,— і те, і те явна брехня,— витиснув з бюрократичної машини своєї країни суму, якої Геретові вистачило б протриматися при ділі ще з рік?

—     У вас такий вигляд, ніби ви чогось не схвалюєте,— з легкою іронією проказав Медог.

—     Та ні, не в цьому річ. Ось тільки... як би точніше висловитись...

—     Кажіть, кажіть. Вам страшенно мулятиме, якщо поет одержить бодай невеличку фінансову допомогу із суспільних фондів?

—     Аж ніяк, повірте мені. Але допомога буває різна. Я маю на увазі справу з опублікуванням вашої поеми в Квебеку. Чи можна з усіма підставами вважати це значною подією? Чи багато знайдеться в Квебеку людей, які всерйоз цікавляться валлійською поезією?

Гадаю, таких людей знайдеться чимало,— сказав Медог.— Ми, звісно, не сподіваємося, що вони кинуться вивчати валлійську мову, але певні, що прочитають переклад, зроблений одним з їхніх поетів.— (Отже, блондин у рогових окулярах — поет, он як! Безумовно, перодряпам у наші дні ведеться набагато краще, ніж колись).— До цього слід додати, що сьогодні в центрі уваги перебувають культури національних меншостей. Культури ж провідних націй занепадають: Англія, Америка, Франція в культурному відношенні — пустелі, а квіти цвітуть на окраїнних землях, про -які ніколи не думали, що там варто насаджувати культуру.

—     Інакше кажучи,— важко промовив Роджер,— якщо в наші дні ви хочете одержати добрячу стипендію й видати книжку не своїм коштом, то треба бути драматургом з Марокко, романістом з Барбадосу або поетом з Сейшельських островів.

—     А ще краще,— широко посміхнувся Медог,— автором епічних поем з Карвеная.

Андре, який, не криючись, прислухався до їхньої розмови, посміхнувся слідом за Медогом. Роджер, вирішивши трохи допекти цьому молодикові, звернувся до нього по-французькому,— тією єдиною мовою, яку той нібито розуміє.

—     Et vous, monsieur,— сказав він,— vous vous intéressez á la littérature galloise depuis longtemps (А ви, мосьє, давно цікавитесь валлійською літературою? (Франц.))?

Андре знизав плечима.

—     C’est de la santé (Це здоровий інтерес (франц.)),— знехотя відповів вій.

—     La santé (Здоровий? (Франц.))?  — не вгавав Роджер.

—     La fertilisation rnuttuelle des cultures (Взаємозапліднення культур (франц.)),— сказав Андре. Він вимовив це вельми поблажливо, мало не по складах, неначе втовкмачуючи щось своїй старенькій глухій бабусі.'

Після цього Роджер відступився. Можливо, вони й мають рацію. В усякому разі, далі заперечувати їм він не міг, бо вони, чого доброго, зарахували б його до спілки діків шарпів і компанії «Дженерал».

—     Що ж, нехай вам щастить,— сказав він, збираючись іти.

—     Побачите, що тут буде! — з ледь стримуваною радістю сказав Медог,— Я вже домовився про орендування залу міської ратуші для великих літературних читань валлійських, бретонських і корнуельських поетів. Наступної весни. Сподіваюсь, на той час ви ще будете тут?

— Бог його відає,— відповів Роджер.

Він зробив рукою Маріо знак, щоб той налив йому ще, й тихо відійшов із своїм кухлем у спокійніший куточок, залишивши Медога й Андре за схвильованою розмовою. Всі Жили, всі рухались до якоїсь своєї омріяної мети. Фрейлейн Інге перебувала в Марокко (де містер Робертсон мав контору). Медог незабаром гайне в Квебек (на запрошення канадського уряду). Джералд Твайфорд у цю мить, мабуть, розпатякує по телебаченню. Навіть Доналд Фішер,— цей, безсумнівно, лиже зад якому-небудь впливовому видавцеві.

Та Роджер здатний був думати лише про трьох людей, що не брали участі в цій веселій веремії. Про Герета, загнаного в глухий кут, про Дженні, що безнадійно загрузла в своєму позбавленому кохання шлюбі, й про себе самого, природженого невдаху, якого невблаганна доля кидає в такі ситуації, що неминуче закінчуються розчаруванням.

Великими ковтками, не відчуваючи задоволення, він допив своє пиво, яке, здавалося, швидко втрачало смак. Усе перетворилось на плутанину, на якусь трикляту плутанину. Та треба негайно забиратися